§ 11.1. ПРАВОВА КУЛЬТУРА СУСПІЛЬСТВА ТА ПРАВОВА КУЛЬТУРА ПРАЦІВНИКІВ ПОЛІЦІЇ: ВЗАЄМОВПЛИВ І ВЗАЄМОДІЯ

Культура - це історично розвинута багатогранна система створених людиною матеріальних і духовних цінностей, соціокультурних норм, а також способи їх поширення та використання, процес самореалізації і розкриття творчого потенціалу особистості та суспільства в різних сферах життя.

Однією з найактуальніших проблем у розвитку сучасних демократичних процесів є формування правової культури, бо саме вона є основною економічного, політичного та ідеологічного піднесення нації.

Правова культура акумулює досягнення суспільства в сфері права, роль правових ідеалів та цінностей суспільства, досягнення держави у сфері прав і свобод людини, їх гарантій та ін. Зв'язок правової культури з правом, правосвідомістю, правомірною поведінкою, юридичною діяльністю відрізняють її від інших форм культури (моральної, політичної, етичної тощо)^[254].

У науковій юридичній літературі правову культуру, в залежності від її носія (суб’єкта), поділяють на:

- правову культуру суспільства;

- правову культуру соціальної групи;

- правову культуру особи.

Кожному з цих суб'єктів притаманні свої цінності, досягнення, склад, характерні риси, функції та інше.

Існують також й інші види правової культури. Зокрема, за рівнями та глибиною пізнання правових явищ виділяють побутову (характеризується невисоким рівнем узагальнення правових знань, які використовуються особами у повсякденному житті в міру реалізації суб'єктивних прав і виконання юридичних обов'язків), професійну (притаманна особам які спеціально займаються правовою діяльністю, мають глибоке знання законодавства, правильне розуміння принципів права і механізму правового регулювання, професійне ставлення до права і практики його застосування) та наукову правову культуру (відображає наукові знання щодо сутності, характеру і взаємодії правових явищ); за характером існування правової культури розрізняють відкриту (таку, що взаємодіє з іншими правовими культурами, сприймаючи її надбання) та закриту (таку, що не взаємодіє з іншими правовими культурами, обмежуючись власними надбаннями як єдино правильними); за характером прояву - зовнішня правова культура (охоплює юридичну діяльність та її наслідки) і внутрішня правова культура (особисті переконання, почуття та уявлення про правові категорії тощо)^[255].

Правова культура суспільства визначається як система правових цінностей, що відповідають рівню досягнутого суспільством правового прогресу і відбивають в правовій формі стан свободи особи, інші найважливіші соціальні цінності^{1 [256].}

Ознаки правової культури суспільства:

- є системою правових цінностей;

- правові цінності відповідають рівню досягнутого суспільством правового прогресу;

- правові цінності відбивають в правовій формі стан свободи особи, інші найважливіші соціальні цінності.

Поняття «цінність» у наукових джерелах визначається як позитивна значимість дій, процесів, явищ для людини і суспільства. Цінність носить об’єктивний характер і не залежить від її відображення у свідомості людини, вона є явищем, що становить благо для певного суспільства.

Цінність можна визначити як об’єктивну властивість процесів, подій, явищ, які мають позитивне значення у задоволенні потреб та інтересів особи і суспільства, спонукаючи цим самим до суспільного прогресу, керуючись принципами природного права.

Сучасне завдання правових цінностей полягає в тому, щоб бути орієнтирами у всебічній гуманізації суспільства, у підпорядкуванні соціальних процесів потребам та інтересам людини.

Правові цінності розуміються як конкретні соціально-правові явища, правові засоби і механізми. До них відносять: свобода, справедливість, безпека людини, визначеність та гарантованість загальних прав і свобод людини, забезпечення істини при вирішенні юридичних справ, принципи права, демократичні основи формування державних органів, гарантії справедливого судочинства тощо^[257].

Відповідно до соціологічного опитування у 2020

році, проведеного Фондом «Демократичні ініціативи» імені Ілька

Кучеріва у співпраці з Центром про права людини ZMINA за підтримки Програми розвитку ООН (ПРООН) в Україні, найбільш цінним для українців є: свобода (на першому місці), далі справедливість, безпека, гідність, відповідальність, рівність, вільний розвиток особистості, законослухняність, порядок, матеріальна забезпеченість¹.

Процес засвоєння правових цінностей в юридичній літературі, називають правовою соціалізацією, в процесі якої особа, упродовж усього свого життя, засвоює правові знання, норми і цінності суспільства до якого вона належить. Правова соціалізація відіграє важливу роль у складному процесі - відтворення і подальшого розвитку правових інститутів та загальноприйнятих цінностей у суспільстві. Тому, за допомогою правових цінностей, в процесі правової соціалізації особи відбувається перетворення засвоєних знань, переконань, умінь тощо в особисті правові орієнтири, внаслідок чого формується правосвідомість, правова позиція, правовий досвід, тобто певний рівень правової культури в цілому.

Правова культура відображає такі зрізи правової реальності (правової системи):

- структурно-функціональний;

- аксіологічний (оцінний).

Структурно-функціональний зріз уможливлює розкриття статики (структурного аспекту) і динаміки (функціонального аспекту) правової культури. Структурний аспект (статика) правової культури характеризує її склад, внутрішню будову; функціональний (динаміка) - виникнення, розвиток і взаємодію елементів правової культури між собою і з іншими соціальними явищами, насамперед моральною, політичною та іншими культурами.

Аксіологічний (ціннісний) зріз розкриває систему цінностей, створених у ході розвитку суспільства і накопичених людством в галузі права, тобто все те, що належить до правового прогресу.

Кожне суспільство виробляє свою модель правової культури. Рівень сформованості правової культури залежить від людського фактора та культури особистості, рівня вихованих морально-правових цінностей, правової свідомості, вміння застосовувати правові знання, рівня освіченості, відповідальності під час виконання професійних обов’язків, правових переконань тощо^{[258] [259].}

Структурними елементами правової культури суспільства є:

- правосвідомість;

- правомірна поведінка;

- юридична практика;

- стан законності та правопорядку.

Функції правової культури - це основні напрями впливу правових цінностей на свідомість і поведінку особи, а також на стан законності та правопорядку в державі.

Функціями правової культури є:

- пізнавально-правоосвітня покликана сприяти узгодженню суспільних, групових і особистих інтересів шляхом усвідомлення особою необхідності створення гідних умов життя та праці, забезпечення соціальної справедливості, можливості всебічного розвитку людини. Ця функція пов'язана зі створенням правових і моральних гарантій для забезпечення загальнолюдських цінностей, таких як чесність і порядність, доброта й милосердя, моральний самоконтроль і совісність, людська гідність і свобода вибору;

- регулятивна - забезпечує ефективне функціонування всіх елементів правової системи з метою досягнення якісного стану законності та правопорядку в державі;

- ціннісно-нормативна - забезпечує співставлений особистої поведінки та поведінки інших осіб або соціальних груп, рівня розвитку законодавства, стану законності і правопорядку тощо із існуючими в суспільстві правовими цінностями та проектування правомірної поведінки відповідно до цих цінностей;

- прогностична функція дає особі можливість реально оцінювати перспективи розвитку правової системи відповідної країни і прогнозувати орієнтири власної поведінки у правовому полі;

- комунікативна функція правової культури забезпечує ідейно- правові зв'язки громадян, спадкоємність правового досвіду і вдосконалення суспільства, формування й підвищення правової культури індивідів;

- інтегративна функція забезпечує об'єднання всіх правових інститутів з правовою поведінкою та правовою діяльністю в єдине ціле, досягнення політичного і юридичного консенсусу як адекватного розуміння змісту й цінностей правових приписів усіма членами суспільства.

Правова культура особи - це обумовлені правовою культурою суспільства ступінь і характер прогресивно-правового розвитку особистості, що забезпечують її правомірну поведінку.

Правова культура особи включає:

- переконаність у необхідності та соціальній корисності правомірної поведінки;

- знання та повагу до права;

- уміння користуватися законами й іншими правовими актами під час реалізації норм права.

Правова культура особи сприяє виробленню стилю правомірної поведінки, що формується в залежності від:

- ступеня засвоєння і прояву цінностей правової культури суспільства;

- специфіки професійної діяльності;

- деонтологічних вимог професійної діяльності;

- індивідуальної творчості кожної особистості.

Показником правової культури особи є її соціально корисна, бажана та допустима з точки зору громадянського суспільства правомірна поведінка.

Однією із суттєвих передумов розбудови правової, соціальної держави є професійна правова культура як невід’ємна частина процесу формування правової культури та її результат. У такому разі проблема підвищення рівня професійної правової культури набуває надзвичайної актуальності у вирішенні суспільних завдань по зміцненню законності та правопорядку в суспільстві.

У структурі професійної правової культури виділяють елементи суб’єктивного характеру (професійні правові знання, вміння та навички, професійний досвід, професійна етика, професійно-значущі якості особистості тощо) та об’єктивного характеру (професійні завдання, професійні інтереси, професійно-юридичні ідеали, професійні правові цінності тощо)¹.

Професійна правова культура є однією із форм правової культури суспільства, що характеризується ступенем правового розвитку суб’єктів професійної діяльності та специфікою її функцій та завдань.

Одним із видів професійної правової культури є правова культура працівників поліції, що включає ідеологічні та поведінкові елементи, характеризує специфічний зріз соціального буття, пов’язаного з правоохоронною та правозастосовною діяльністю і складається в процесі виконання службових обов’язків.

Правову культуру працівників поліції доцільно також розглядати як компонент правової культури суспільства, бо саме остання, як єдине ціле, визначає світоглядну спрямованість професійної діяльності працівників поліції.

Правова культура працівників поліції - це сукупність загальнолюдських та правових цінностей, що виступають основою при визначенні завдань поліції та спрямовані перш за все на охорону прав, свобод людини і громадянина, забезпечення безпеки, законності та правопорядку в суспільстві^{[260] [261].}

Властивостями правової культури працівників поліції є:

- становить сукупність загальнолюдських та правових цінностей (людина, її життя, здоров’я, честь, гідність, права та свободи; справедливість, рівність, демократія, верховенство права, законність, безпека суспільства та інше);

- правові цінності є основою під час формування правової позиції, основ правової свідомості та завдань працівників поліції, що відбувається через розуміння цінностей суспільства, змісту норм права. Вплив правових цінностей та правових орієнтацій сприяє самоорганізації та взаємодії в колективі, гармонізації знань про бажані та допустимі моделі поведінки (ціннісно-правовими орієнтаціями є активна громадська позиція щодо необхідності правомірної поведінки, забезпечення верховенства права, прав та свобод людини і громадянина, прогресивності демократичного та безпечного розвитку суспільства тощо);

- професійні правові знання виступають основою у забезпеченні загальнолюдських та правових цінностей і характеризуються особливим обсягом, глибиною та соціальним призначенням (знання про: форми, засоби, способи та методи забезпечення прав і свобод людини та громадянина, інтересів суспільства і держави; тактику дій поліції щодо протидії злочинності; особливості залучення і мобілізації населення щодо спільного забезпечення безпеки та правопорядку тощо);

- професійна компетентність, що характеризується

кваліфікованим застосуванням спеціальних теоретичних та практичних знань, умінь і навичок для повної й ефективної реалізації прав та обов’язків працівників поліції. Ідея компетентнісного підходу - одна з відповідей на питання: який результат професійної підготовки є необхідним? Йдеться про компетентність як про одиницю виміру фахово- професійної освіченості правоохоронця.