<<
>>

2. Душа.

Напочатку предки наші довго вірували, що по смерті душа не розлучається з тілом, але позо- стається в ньому, тільки людина переходить до ін­шого, „того” світу, тому й клали до могили все, необхідне для життя.

Але пізніше, проте, задовго ще до Християнства, постало нове розуміння: по смерті душа відділюється від тіла („пор. у „Слові": „Віють душу от тіла"), яке гине, і живе окремим життям вічно, цебто, душа безсмертна, але вона їсть І п’є. Вдавнину було порівняння душі з перли­ною, жемчужиною; так, у „Слові о полку Ігоревім" 1187 року князь Із’яслав „ізрони жемчюжную душу”, цебто чисту, як жемчуг, як перло4.

Людина вже здавна рівняла сон і смерть, і з них виводила собі розуміння душі. Сон — це тимчасо­вий відхід душі від тіла, це коротке спіткання з тим світом, тому в сні подається, що станеться з люди­ною (а звідси постали віра в сни й гадання по снах). Відлетівши хвилево, душа вертається до тіла, і сон кінчається. А коли душа відлітає від тіла назавжди, наступає смерть. Але смерть — це тільки дов­гий сон, гаддя й мсдвідь засипають на довший час, на всю зиму, але весною пробуджуються; так само ластівки, посціп лишавшись лапками, перебу­вають зиму в колодязях, річках, озерах, а на весну оживають. Ось тому померлий — це тільки сплячий (усопший), і хоч сон цей дуже довгий, але колись може припинитися. Церква так само зве померло­го „усопшим”, заснулим.

Коли людина тяжко вмирає, й ангонія тягнеть­ся довго, треба прискорити смерть, — очистити ду­ші дорогу, щоб легше вийшла. Для цього роблять

> 4 Див. Д. В- А я н а л о в : Жеич южная душа, „Сбор­ник статей на честь А. Орлова, 1933 р.. ст. 176—179.

дірку в стіні, розбирають стріху, кладуть хворого на землю; а як і це не помагає, просять паламаря подзвонити по душі, — душа почує дзвін і-вийде.

Народ уявляє собі душу, як пару, хмарину" дихання, дим, вітерець, або як пташку: голубка, зо­зуля, а то метелик, або бджола, мушка.

На почат­ку, зараз по смерті душа вилітає з тіла й пробував недалеко від свого дому аж до закінчення похорон­ного обряду. На перші три дні по смерті на вікні чи на столі ставиться посудинка з водою, щоб ду­ша могла собі легко обмиватися, а то й пити, і на­віть видно, як вода в посудині помалу убуває.

Місце душі в тілі точно не окреслене, але най­частіше вказується, що душа знаходиться на шиї, в ямці під Адамовим яблоком; відгомоном цього є в „Слові о полку Ігоревім” про вбитого князя Із’яс* лава, що він „із роп и жемчюжну душу із храбра тіла чрес злато ожереліє”. Як місце душі в тілі вказу­ється ще печінка, груди, живіт. А то ще вказується що душа знаходиться в людській крові (пор. Левит 7. 11, Второзак. 12. 23), тому кров свята й шанова­на, і тому „людська кривця не водиця, проливати не годиться” (Номис).

Переселення (метампсихоза) душ відома й на­шому народові, з чим він міг познайомитися ще в глибоку давнину за час Дунайсько-Чорноморської доби, коли стикався 'взагалі з маніхейськими віру­ваннями. Відгомоном цього є багато мотивів; по на­ших казках, напр., як душа царівни ховається в яйці, покладеному в осокорі, і коли яйце замінили й роз­били, то царівна померла. Може душа переходити і в звірину або в рослину, тому не вбивай одино­кої мушки зимою в хаті, — то може душа близьких твоїх родичів.

Душа завжди Свята, а тіло грішне. Богомили навчали: „І сотвори дьявол человїка, а Бог душу

в онь вложи; тим же аіце умреть человік, в землю ідеть, а душа к Богу”3, і ця наука була добре відо­ма й нашим предкам у давнину, бо попала і в Літо-

Сорок день (по інших віруваннях менше) душа блукає, вийшовши з тіла, і тільки по цьому йде на той світ. По до ріж душі на той світ дуже довга й не­безпечна, особливо, коли Похорон не відбувся на­лежно, без виконання цілого обряду.

Про душу в нашого народу складено багато’ най різкіших вірувань. Вийшовши з людини, вона стає зіркою, і дивиться згори на своїх, тому зорі — це душі померлих. А то є вірування й навпаки: зорі — це охоронці живих лібдей, — кожна люди­на при народженні отримує свою зірку, що й стає на Небі (в Християнстві — Ангол-Хоронитель), а ко­ли людина вмирає, його зірка спадає з Неба, чому треба хоч перехреститися, побачивши, коли це ста- ється.

<< | >>
Источник: Іларіон, митрополит. Дохристиянські вірування українського народу: Іег. реліг. моноір. К.: АТ «Обереги»,1992. 424 с.. 1992

Еще по теме 2. Душа.:

  1. 17. Соотношение понятий «дух», «душа», «ум».
  2. 74. Дух, душа і духовність: особливості взаємозв’язку
  3. 30. Основные стратегии осмысления человека в классической и постклассической философии
  4. 30.Основные стратегии осмыслениячеловека в классической и постклассической философии
  5. Античная философия: неоплатонизм.
  6. «Человек - мир» как исходное мировоззренческое отношение
  7. А.Г. АРХАНГЕЛЬСКИЙ (1889-1938)
  8. Учение о субстанции и ее атрибутах в философии Нового времени (Р. Декарт, Б. Спиноза, Г. Лейбниц).
  9. 17. Своєрідність філософії українського духу
  10. 17. Своєрідність філософії українського духу
  11. 8. Повір’я про смерть у творах наших письменників.
  12. СТРУКТУРА ПСИХИКИ. СОЗНАНИЕ И БЕССОЗНАТЕЛЬНОЕ
  13. 61. Концепція ідеальної держави Платона та соціально-філософські погляди Аристотеля.
  14. Література до І розділу
  15. Сознание как предмет и проблема философии
  16. СПИСОК ЛИТЕРАТУРЫ
  17. 6. 3. Институт владения в РЧП.
  18. Идеальное государство Платона
  19. СЛОВНИК ПСИХОЛОГІЧНИХ ТЕРМІНІВ
  20. § 1. История юридической психологии