2. Душа.
Напочатку предки наші довго вірували, що по смерті душа не розлучається з тілом, але позо- стається в ньому, тільки людина переходить до іншого, „того” світу, тому й клали до могили все, необхідне для життя.
Але пізніше, проте, задовго ще до Християнства, постало нове розуміння: по смерті душа відділюється від тіла („пор. у „Слові": „Віють душу от тіла"), яке гине, і живе окремим життям вічно, цебто, душа безсмертна, але вона їсть І п’є. Вдавнину було порівняння душі з перлиною, жемчужиною; так, у „Слові о полку Ігоревім" 1187 року князь Із’яслав „ізрони жемчюжную душу”, цебто чисту, як жемчуг, як перло4.Людина вже здавна рівняла сон і смерть, і з них виводила собі розуміння душі. Сон — це тимчасовий відхід душі від тіла, це коротке спіткання з тим світом, тому в сні подається, що станеться з людиною (а звідси постали віра в сни й гадання по снах). Відлетівши хвилево, душа вертається до тіла, і сон кінчається. А коли душа відлітає від тіла назавжди, наступає смерть. Але смерть — це тільки довгий сон, гаддя й мсдвідь засипають на довший час, на всю зиму, але весною пробуджуються; так само ластівки, посціп лишавшись лапками, перебувають зиму в колодязях, річках, озерах, а на весну оживають. Ось тому померлий — це тільки сплячий (усопший), і хоч сон цей дуже довгий, але колись може припинитися. Церква так само зве померлого „усопшим”, заснулим.
Коли людина тяжко вмирає, й ангонія тягнеться довго, треба прискорити смерть, — очистити душі дорогу, щоб легше вийшла. Для цього роблять
> 4 Див. Д. В- А я н а л о в : Жеич южная душа, „Сборник статей на честь А. Орлова, 1933 р.. ст. 176—179.
дірку в стіні, розбирають стріху, кладуть хворого на землю; а як і це не помагає, просять паламаря подзвонити по душі, — душа почує дзвін і-вийде.
Народ уявляє собі душу, як пару, хмарину" дихання, дим, вітерець, або як пташку: голубка, зозуля, а то метелик, або бджола, мушка.
На початку, зараз по смерті душа вилітає з тіла й пробував недалеко від свого дому аж до закінчення похоронного обряду. На перші три дні по смерті на вікні чи на столі ставиться посудинка з водою, щоб душа могла собі легко обмиватися, а то й пити, і навіть видно, як вода в посудині помалу убуває.Місце душі в тілі точно не окреслене, але найчастіше вказується, що душа знаходиться на шиї, в ямці під Адамовим яблоком; відгомоном цього є в „Слові о полку Ігоревім” про вбитого князя Із’яс* лава, що він „із роп и жемчюжну душу із храбра тіла чрес злато ожереліє”. Як місце душі в тілі вказується ще печінка, груди, живіт. А то ще вказується що душа знаходиться в людській крові (пор. Левит 7. 11, Второзак. 12. 23), тому кров свята й шанована, і тому „людська кривця не водиця, проливати не годиться” (Номис).
Переселення (метампсихоза) душ відома й нашому народові, з чим він міг познайомитися ще в глибоку давнину за час Дунайсько-Чорноморської доби, коли стикався 'взагалі з маніхейськими віруваннями. Відгомоном цього є багато мотивів; по наших казках, напр., як душа царівни ховається в яйці, покладеному в осокорі, і коли яйце замінили й розбили, то царівна померла. Може душа переходити і в звірину або в рослину, тому не вбивай одинокої мушки зимою в хаті, — то може душа близьких твоїх родичів.
Душа завжди Свята, а тіло грішне. Богомили навчали: „І сотвори дьявол человїка, а Бог душу
в онь вложи; тим же аіце умреть человік, в землю ідеть, а душа к Богу”3, і ця наука була добре відома й нашим предкам у давнину, бо попала і в Літо-
Сорок день (по інших віруваннях менше) душа блукає, вийшовши з тіла, і тільки по цьому йде на той світ. По до ріж душі на той світ дуже довга й небезпечна, особливо, коли Похорон не відбувся належно, без виконання цілого обряду.
Про душу в нашого народу складено багато’ най різкіших вірувань. Вийшовши з людини, вона стає зіркою, і дивиться згори на своїх, тому зорі — це душі померлих. А то є вірування й навпаки: зорі — це охоронці живих лібдей, — кожна людина при народженні отримує свою зірку, що й стає на Небі (в Християнстві — Ангол-Хоронитель), а коли людина вмирає, його зірка спадає з Неба, чому треба хоч перехреститися, побачивши, коли це ста- ється.
Еще по теме 2. Душа.:
- 17. Соотношение понятий «дух», «душа», «ум».
- 74. Дух, душа і духовність: особливості взаємозв’язку
- 30. Основные стратегии осмысления человека в классической и постклассической философии
- 30.Основные стратегии осмыслениячеловека в классической и постклассической философии
- Античная философия: неоплатонизм.
- «Человек - мир» как исходное мировоззренческое отношение
- А.Г. АРХАНГЕЛЬСКИЙ (1889-1938)
- Учение о субстанции и ее атрибутах в философии Нового времени (Р. Декарт, Б. Спиноза, Г. Лейбниц).
- 17. Своєрідність філософії українського духу
- 17. Своєрідність філософії українського духу
- 8. Повір’я про смерть у творах наших письменників.
- СТРУКТУРА ПСИХИКИ. СОЗНАНИЕ И БЕССОЗНАТЕЛЬНОЕ
- 61. Концепція ідеальної держави Платона та соціально-філософські погляди Аристотеля.
- Література до І розділу
- Сознание как предмет и проблема философии
- СПИСОК ЛИТЕРАТУРЫ
- 6. 3. Институт владения в РЧП.
- Идеальное государство Платона
- СЛОВНИК ПСИХОЛОГІЧНИХ ТЕРМІНІВ
- § 1. История юридической психологии