Лада Й Ладо

Зате ясніша друга богиня нашого Олімпу, Л а­да, що відома і в чоловічій формі Лад або Ладо, — це були боги вірного супружжя, боги любові й веселощів, богині щастя та весни. Слово „лада” визначає вірна дружина, любка, полюбовниця, а „лад” чи „ладо” — вірний чоловік (пор.

Пам’ятки добре вияснюють нам значення цієї богині. Так, у чеській пам’ятці 1202 р. Венера пояс­нена словом Лада. Польський історик Стрийковський свідчить, що Ладо був бог, якому приносили в жер­тву білого півня; його святкували цілий місяць, з 25 травня по 25 червня^[42], цебто Ладо збігався з Купайлом. Густинський Літопис XVII віку опові­дає за Стрийковським про цього бога: „Ладо — бог женитви, веселія, утішенія і всякого благополу­чия. Сему жертви приношаху хотящія женитися, даби его помощію брак добрий і любовний бил” (ПСРЛ 11. 257). Так само Архимандрит Інокентій Гізель у свойому творі „Синопсис” 1674 р. свідчить, що Ладі „приносять жертви готовящіїся к браку, помощію его мняше себе добро, веселіє і любезне житіє стяжати, Ладу поюще: Ладо, Ладо. І того ідо­ла ветхую прелесть діавольскую на брачних весе­лі ях, руками плещу ще і о стол біюще, воспівають”.

Але деякі дослідники, напр. Крек (ст 403 вид. 2) доводять, що бога Лада зовсім не було.

В наших весільних піснях згадується ладо, але як молодий чи молода. Слово ладо позоста- лося й приспівом у веснянках:

Ой дід-ладо виорем.

Взагалі ж, божество це неясне²⁴.

Шевченко пише: „Перед богами Ледь І Ладо огонь Рогніда розвела, драгим єлеєм полила і си­пала в огнище ладан”, ст. 180. Тут Ладо — богиня весни та кохання, а Лель — ЇЇ син (ст. 286).