Великдень.

Великдень тісно зв’язаний з весняними Святами, — це головне весняне Свято. Кожна родина дуже пильно до нього готується ввесь Страсний Тиждень. Уже Вербна субота й неділя — під- готова до великого Свята.

В Вербну суботу (чи в неділю) зносять до Церкви на Освячення молоду вербу, а потім б’ються нею, приговорюючи: „Верба б’є, не я б’ю, за тиждень Великдень, недалечко червоне яєчко”. В Іпат. Літоп. під 1148 роком уже згадується Вербна неділя, як календарне означення: „В то время уже бисть тепло, бяшеть бо уже Вербь- ної неділі” (ст. 260). У Страсний четвер увечері вертаються до дому з Церкви з запаленими страсними свічками, які дуже помічні на всяку нечисту силу. До цього четверга всі грубші роботи біля хати мусять бути покінчені, а сама хата прибрана, бо це — Чистий Четвер. Починаючи з п’ятниці, замовкають дзвони, — калатають, за давнім звичаєм, тільки довбеньками в суху дошку („било”), розносячи похоронний сум.

В саму Великодню ніч парубки та чоловіки розкладають біля Церкви великий вогонь, а як святять паски, то стріляють. Сходячи на Великдень, сонце грає, — танцює й міниться. Того дня, як Христос Воскрес, сонце з радости не заходило, і день був великим, тому й назва Великдень. На Великдень освячується стародавня християнська їжа: паска, порося, ковбаси, крашанки, сир, що так уразили Цар- городського Патріярха Єремію II, і він 1591-го року виступив з окремим Посланням проти того, і видру-, кував його в Львівській Братській друкарні.

На Великдень цілий день гудуть дзвони, і дзвонять не тільки діти, але й дорослі, бо хто на Великдень подзвонить у дзвони, у того врожай буде великий, особливо гречки. Уся нечисть найбільше боїться великодніх дзвонів, і розбігається в страху далеко по нетрах та прірвах.

А дівчата біля Церкви співають веснянки й виводять весняні хороводи; ці особливі веснянки звуться в Галичині „гаїлками”. Веснянки співають і ввесь Світлий тиждень¹·.

Червоне яєчко — ознака радості взагалі, а великодньої зосібна. Про нього багато різних оповідань, у більшості легендарних.

Але „Книга Старчества” — дуже стародавня — подає оповідання великого Отця Івана Дамаскина (t 777 р.) „О Велиці Дні”, яке було дуже поширене по нашій давній літературі. Ось воно:

„Яйце уподоблюється всій тварі: скорлупа як

^1в Великдень на Поділлі опАсав Ан. СвидннцькиВ: Великдень у подолян, „Основа" 1861 р. кн. 10—12.

Небо, плівка — як хмари, білок — як води, жовток — як земля, а вогкість посеред яйця — як у світі гріх. Господь наш Ісус Христос, коли воскрес із мертвих, всю твар відновив своєю кров’ю, як яйцями прикрасив, а вогкість духовную висушив, як яйця згустив.

На Воскресения Господнє один одного цілуємо з червоним яйцем, і проказуємо, один: „Христос Воскрес!” другий: „Воістину Творець Неба і землі і всього світу воскрес із мертвих!”

„Христос Бог наш яйцями дав образа на заплямування жидів”.

Це ідеологічне християнське значення великодньої крашанки, яке подав великий богослов Іван Дамаскин (673—777).

Великдень, цебто Воскресения Христове, врочисто святкується, але до цього святкування здавна увійшли й поганські звичаї. Ще Карфагенський Собор 318-го року виступив проти непотрібного в цьому святкувані. Своїм 68 Правилом він наказує: „Поганських звичаїв не чинити, а саме: на дошках не скакати, і на гойдалках не гойдатися, і яйцями не качати і не бити, і грохотания (реготання) не чинити. А коли хто не послухає цього, нехай буде заборонений 5 років, 140 поклонів на день і 280 Молитов””.

Великодня гра крашанками: „На вбитки” — чиє яйце міцніше, і „качати яйцями” позосталося й до наших днів. Воно ще дохристиянське весіннє.

Увесь Великодній тиждень зветься Світлим.

<< | >>

↑

Источник: Іларіон, митрополит. Дохристиянські вірування українського народу: Іег. реліг. моноір. К.: АТ «Обереги»,1992. 424 с.. 1992

Еще по теме Великдень.:

- История религий -