8. На війні і вдома.

„Спокійна й тиха” вдача слов’ян мирного часу мінялася не до пізнання під час війни. Вони зав­жди були хоробрі й завзяті вояки. Сусіди слов’ян, греки, німці, а також араби, багато пишуть про ве­лику жорстокість слов’ян на війні, але ці свідчення, безумовно, перебільшені, та, зрештою, всі жорстокі на війні, навіть за християнського часу, і певне вони описують слов’ян приграничних, що мусіли сильно боронитися.

Військову хоробрість наших предків значно збільшувало ще й їхнє вірування, що полонені бу­дуть служити ворогові й на тому світі, чому вони не здавалися в полон. В „Слові о полку Ігореві” князь Ігор, коли побачив затьму сонця (1 травня 1185-го року), що віщувала йому лихо, а може й по­лон, промовляв до своїх вояків: „Братіє і дружино, — луце (лучче) ж би потяту бити, неже полонену бити”.

Багато маємо різних свідчень, що наші предки були завжди роботящі, про що склалося чима­ло й приповідок, напр.: Гріх дармувати. Раз дане слово — закон, і ламати його не вільно, а хто зла­має. того жде кара на цьому світі й на тому.