Підготовка до проведення навчальних занять у вищій школі

3.3.1. Лекції

У вищих навчальних закладах основною формою організації навчання є лекція. Лекція у вищій школі не є простим переказом підручників, або наукових літературних джерел, це особиста науково-педагогічна творчість викладача у певній галузі знань.

1. Вступна лекція: формування першого ціннісного уявлення про навчальний предмет, пояснення системи роботи під час вивчення даного курсу.

2. Інформативна лекція: виклад і пояснення студентам наукової інформації, яка підлягає осмисленню і запам’ятовуванню.

3. Оглядова лекція: систематизація наукових знань з кількох тем чи розділів; міжтематичне чи міжпредметне узагальнення; порівняльний аналіз поглядів різних вчених тощо.

4. Проблемна лекція: вивчення нового навчального матеріалу шляхом постановки та розв’язання проблемних запитань, задач, ситуацій тощо; лекція може містити також заплановані помилки викладу, аби заохотити студентів контролювати зміст нової інформації, яка подається.

5. Бінарна лекція: різновидність читання лекції двома викладачами (форма діалогу, дискусії тощо).

6. Лекція-конференція: загальна проблема/тема висвітлюється лектором, а далі слідують доповіді-повідомлення (5-15 хв) студентів, які попередньо визначені лектором; остаточне узагальнення проводить лектор.

7. Лекція-консультація: загальна проблема/тема висвітлюється

лектором, а далі заняття проходить у формі «запитання-відповідь», або «запитання-відповідь - дискусія».

Основні вимоги до лекції: науковість та інформативність, застосування сучасних педагогічних технологій, аргументованість та доступність викладу, емоційність, створення психологічно-комфортної атмосфери співробітництва, застосування засобів наочності, зв’язок з іншими формами організації навчання (практичні, семінарські, лабораторні заняття тощо).

План-конспект лекції містить такі основні елементи:

1. Мета, яка вказується згідно робочої програми курсу. Навчальна мета лекції може включати кілька завдань освітніх, виховних та розвивальних.

2. Методи та прийоми навчання: необхідно вказати, які методи та прийоми навчання планується використати на лекції для досягнення запланованої мети. Наприклад,

• методи та прийоми передачі та сприйняття навчальної інформації: (репродуктивні, пошукові, проблемні) у формі розповіді, бесіди, дискусії, діалогу і т.п;

• методи та прийоми переконування: висловлювання відомих людей, фактичний матеріал, теоретичне обґрунтування з використанням відомих теорій тощо;

• методи та прийоми розвитку мислення: аналіз, синтез, аналогія, порівняння, протиставлення, узагальнення, конкретизація, індукція, дедукція, систематизація, класифікація, екстраполяція тощо.

3. Засоби навчання. Таблиці, схеми, графіки, моделі, демонстрації. Технічні засоби навчання: кодо-, діа-, мільтимедійний проектор, комп’ютер тощо.

4. Рекомендована література (основна та додаткова).

5. Основні питання лекції.

Хід лекції:

I. ВСТУПНА ЧАСТИНА (до 5-10 хв):

(організаційна частина, чітке оголошення теми постановка мети і завдань лекції, мети, плану, мотивація навчання). Велике значення першої (вступної) лекції, яка має максимально активізувати студентів на серйозну роботу, а тому бажано, щоб перша лекція була досить насичена і складна.

Велике значення мають перші фрази лектора. Вимагати в студентів вставати при появі лектора в аудиторії - це не тільки наслідок певної традиції чи спосіб вітання лектора, але й сигнал, що виробляє у слухачів умовний рефлекс до оперативного настрою на нову форму діяльності. Студенти, які не встали, як правило, деструктивно поводяться на лекції.

II. ОСНОВНА ЧАСТИНА (70-75 хв) характерна такими аспектами:

• визначення наукового змісту і відповідних дидактичних засобів активного засвоєння; методологія, наукове обгрунтування змісту. Лекція формує основи наукових знань, а тому є одночасно методом та засобом формування наукового мислення.

• логічна організація змісту: розкриття суті явищ, пояснення

закономірностей, узагальнення, аналіз, синтез знань;

• раціональне використання часу, але темп лекції повинен бути оптимальний для конспектування та розуміння навчального матеріалу. Швидка мова (100-110 слів за хвилину) і повільна (40-50 слів) утруднюють роботу студента. Оптимальний темп мови - 60-80 слів за хвилину, але для студентів першого курсу до 50-60 слів за хвилину);

• урахування рівня розвитку і підготовленості студентів. Лекція повинна бути посильна для студентів і виклад навчального матеріалу необхідно проводити на оптимальному рівні складності. Надмірні деталізації та пояснення не сприяють розумовому розвитку студентів;

• активізація розумової діяльності студентів (постановка проблемних запитань, формулювання проблем, питання на розуміння нового матеріалу, зв’язки з попереднім чи матеріалом інших дисциплін, пізнавальні задачі, дискусійні та нестандартні запитання тощо);

• зв’язок з програмою семінарських, практичних чи лабораторних занять із даного курсу. Наприклад, під час розгляду деякого поняття чи властивостей речовин поєднати (загальні моменти, але не деталі) з конкретною лабораторною роботою;

• міжпредметні та міжтематичні зв’язки;

• логічність, переконливість та послідовність у викладі навчального матеріалу.

• зв’язок з життям та практичною діяльністю людини;

• контроль за роботою студентів (уважність, ведення конспектів) та прийоми активізації їх навчальної діяльності. На лекції викладачу бажано дивитись в очі слухачів, ніби звертаючись до них всіх. Спостереження за очима, поведінкою студентів даватиме інформацію про доступність матеріалу, темп лекції тощо;

• організація самостійної роботи, яка є однією з функцій лекції. Лекцію можна розглядати згідно з теорією поетапного формування розумових дій як першу сходинку серед інших організаційних форм навчання.

• дотримання принципів дидактики вищої школи та виховний аспект лекції;

• використання технічних засобів навчання, наочності. Ілюстраційний матеріал необхідно демонструвати при його висвітленні, а після завершення пояснення можна залишити таблиці, рисунки, поскільки, по-перше, вони вже зрозумілі слухачам, по-друге, можливо в них виникнуть деякі запитання до ілюстрацій;

• постійний зворотній зв’язок з аудиторією та деякі елементи розрядки.

III. ЗАКЛЮЧНА ЧАСТИНА (біля 5-10 хв) характерна такими аспектами:

• підсумки лекції чи окремих її етапів;

• відповіді на запитання студентів. Не обов’язково чекати запитання після завершення лекції; якщо по ходу викладу навчального матеріалу з’являються запитання, необхідно відразу на них відповідати. В більшості випадків очі студентів (здивовані, стурбовані) будуть німими індикаторами можливих запитань, які з делікатною допомогою викладача треба тільки озвучити. Не потрібно поспішати лектору відповідати на поставлені питання, - можливо хтось інший з аудиторії спробує відповісти. Рівень постановки запитань (чи завдань взагалі) свідчить про розумовий розвиток студента, а тому необхідно стимулювати їх для складання різноманітних завдань, в т.ч. за лекційним матеріалом;

• література для самостійного вивчення лекційних питань (за необхідності) та завдання для самостійної роботи;

• завершеність лекції.

3.3.2. Лабораторні заняття

Лабораторні заняття як одна з форм організації навчання:

• є наступною сходинкою пізнання після лекції згідно з теорією поетапного формування розумових дій і призначені для поглибленого вивчення теоретичних питань навчальної дисципліни та оволодіння сучасними експериментальними методами науки. Якщо в умовах лекції може йти мова тільки про розумовий експеримент, то лабораторні заняття реалізують реальний експеримент. Необхідно створити умови (колоквіум, виконання роботи, обробка та пояснення одержаних результатів тощо), щоб лабораторні заняття не формально, а реально були не тільки логічним продовженням лекційних занять, але також їх гармонічним поєднанням;

• створюють умови для комплексного засвоєння вивченого матеріалу з використанням різних форм самостійної роботи, багатоваріантність робіт розширює спектр подальшої самостійної роботи;

• виробляють певні експериментальні вміння, проте головне, що вони сприяють розвитку у студентів наукового мислення, вміння встановлювати сутність явищ, пояснювати та прогнозувати експериментальні результати;

Деякі особливості лабораторних занять, які бажано врахувати у процесі їх підготовки та проведення:

• важливе перше (вступне) заняття, під час якого необхідно проговорити всі правила, деталі організації та проведення занять.

• кожен студент веде лабораторний (робочий) журнал, де представлена методика кожної роботи, одержані експериментальні результати та їх обробка. Звіт із кожної роботи студенти оформляють самостійно в позааудиторний навчальний час. Інша форма самостійної роботи - обробка експериментальних результатів із використанням комп’ютерної техніки;

• якщо на лекції можна реалізувати тільки окремі елементи індивідуалізації навчання, то на лабораторних занять - це обов’язкова їх складова, що сприяє інтенсифікації навчання;

• поєднання колективних та індивідуальних форм навчання. Важливий виховний момент, коли студент і об’єкт, і суб’єкт навчальної діяльності, тобто він виховує, навчає інших студентів;

• гласність контролю знань та вмінь студентів. Оголошення оцінок чи рейтингових балів із необхідним поясненням.

3.3.3. Семінарські (практичні) заняття

Деякі особливості семінарських занять, які необхідно врахувати під час їх підготовки та проведення:

• семінари призначені для поглибленого вивчення навчальної дисципліни. Студенти через семінарські заняття розвивають вміння усного та письмового мовлення, формують ґрунтовні знання та навички їх використання;

• уникати традиційних занять, коли виступають, відповідають одні і ті ж студенти. Важливий момент на семінарських заняттях - мовлення. Через мову кожен студент (а деколи і всі фронтально) має проговорити різні аспекти, пов’язані з тематикою заняття: визначення понять, явищ, властивості речовин, фізичні величини, способи розв’язування, окремі етапи розрахунків, пояснення дій, гіпотези та їх аргументація тощо;

• якщо на лекції дискусія між викладачем та студентами бажаний педагогічний прийом, то на семінарських заняттях - обов’язковий.

• для мотивації навчання бажано для занять підбирати приклади, або виявляти їх в ході обговорення, які пов’язані з майбутньою практичною діяльністю студентів як молодих спеціалістів, з практикою теперішнього життя.

• якщо заняття пов’язані з розв’язуванням задач, то традиційно, один на дошці розв’язує за допомогою викладача, інші колективно переписують хід розв’язку. Нова задача - все повторюється. Традиційна методика використання завдань у більшості випадків досягла максимальної ефективності на рівні завдань, які представляє завжди тільки викладач. Наступні імпровізації запитань (створення з вихідних запитань чи відповідей студентів задачних ситуацій) проводяться викладачем в окремих випадках, а ще рідше до них залучаються студенти. Розв’язування задач в більшості випадків зводиться до використання формул згідно певних алгоритмів. Методична література описує, в основному, окремі прийоми виконання завдань, в яких переважає виконавська діяльність студента, що реалізується в рамках загального інформаційно-пояснювального підходу. Студенти не завжди розуміють причину такої діяльності. Необхідно проводити навчання студентів розв’язуванню та складанню завдань під час вивчення екології як єдиного нерозривного процесу пізнання. Деякі види діяльності та приклади при зазначеному підході представлено в п. «Розробка завдань під час вивчення екології»;

• семінарські та лабораторні заняття можуть проводитись у формі ділових ігор, в ході яких проходить імітація професійної діяльності. Ефективність ділової гри як навчально-виховного заняття надзвичайно велика. В кожному випадку учасників знайомлять з правилами проведення заняття-гри. Ділові ігри важливі не тільки для формування професійних якостей спеціаліста, але і вміння працювати в колективі, приймати рішення, обговорювати спірні питання, реагувати на різні життєві ситуації тощо. Викладач може бути теж учасником гри, але така позиція вносить незначний дискомфорт для студентів, а тому краще бути спостерігачем, щоб об’ктивно оцінити всіх учасників;

• гласність контролю знань та вмінь студентів. Оголошення оцінок чи рейтингових балів з необхідним поясненням.