3.4. Аналіз навчальних занять

3.4.1. Аналіз уроку

Обговорення проведеного уроку студентами розпочинається з самоаналізу, самооцінки, за якими слідує детальний аналіз іншими студентами, вчителем, керівником практики від вузу.

Відвідування уроків інших вчителів - потужне джерело формування та вдосконалення педагогічної майстерності, але це можливо тільки за умови сформованого вміння проводити ретельний аналіз уроку (це може бути і самоаналіз). Є різні схеми аналізу уроку, одна з яких наступна:

1. Постановка мети уроку (чіткість, доступність, дидактична доцільність).

2. Правильність визначення типу уроку.

3. Вибір методів навчання як для уроку в цілому, так і для кожної його частини (їх ефективність).

4. Прийоми навчання (різноманітність, доцільність).

5. Форми роботи (індивідуальна, групова, фронтальна).

6. Вміння індивідуалізувати процес навчання.

7. Виклад нового матеріалу (сучасність, тривалість, глибина).

8. Дотримання принципів навчання на уроці: науковість тощо.

9. Культура праці та мовлення вчителя.

10. Здійснення зворотного зв’язку на уроці.

11. Зв’язок навчання з вихованням.

12. Організаційна чіткість уроку та дисципліна.

13. Темп уроку.

14. Зацікавленість учнів до вивчення нового матеріалу.

15. Наявність, доцільність та ефективність використання засобів наочності.

16. Об’єктивність виставлення оцінок, їх мотивація, стимулюючий характер.

17. Домашнє завдання: своєчасність його подачі, наявність інструктажу для його виконання, посильність.

Ваші особисті враження: чи досягнута мета уроку; щоб ви хотіли взяти для свого досвіду; чого ви будете старатись уникати.

Важливу роль в активізації навчальної діяльності на уроці відіграють різноманітні завдання, аналіз яких дає можливість також оцінити навчально- пізнавальну взаємодію вчителя та учнів на уроці. Остання залежить від багатьох факторів. Тому студент у процесі відвідування уроку заповняє наступну схему-таблицю:

Аналіз застосування навчальних завдань на уроці

Предмет...Тема уроку...Тип уроку...

Вчитель,,, Час проведення уроку (за розкладом..день тижня............ )

Позначення: В-в, В-у. В-кл.: завдання ставить вчитель - відповідає відповідно вчитель, учень, клас. У-в, У-у, У-кл.: завдання ставить учень - відповідає відповідно вчитель, учень, клас. Сумарна кількість завдань вчителя - Е_в; сумарна кількість завдань учнів - Е_у; сумарна кількість завдань вчителя та учнів на уроці - Ев+Еу-

У ході аналізу намагайтесь:

• порівняти як впливає на активність навчально-пізнавальної взаємодії різні фактори: досвід вчителя, вік учнів, кількість учнів у класі, тип уроку, час проведення уроку (за розкладом, день тижня) тощо;

• проаналізувати активність учнів на різних етапах (частинах) уроку;

• визначити типи завдань використовуються на уроці (тести, задачі, питання, вправи);

• порівняти форму відповіді на поставлені завдання - усна, письмова;

• визначити рівень складності завдань (репродуктивні, аналогічні, творчі);

• проаналізувати як вчитель виходить із ситуації, коли відсутні відповіді, мала активність класу чи надто висока, коли учні допускають помилки у відповіді, чи стимулюється постановка завдань учнями та ін.

Інші можливі завдання (визначаються на настановчих зборах):

• розробка творчих нестандартних завдань із вивчених тем (визначаються конкретні теми);

• аналіз найбільш типових помилок (що характерно для більшості класу) учнів на уроці, з вивченої теми, розділу, класу тощо;

• навчальний матеріал, завдання тощо, які найбільш легко сприймається основною частиною класу;

• аналіз основних типів завдань, що пропонуються учням на початку уроку (актуалізація опорних знань, у ході вивчення нового навчального матеріалу, на етапі закріплення, під час контролю знань, на практичних заняттях);

• рівень пізнавальної активності учнів у процесі виконання завдань;

• організаційні форми навчання - фронтальна, групова, індивідуальна;

• аналіз застосування (чи пропозиція до такої діяльності) учнями самостійної постановки запитань до колег по класу; розробки завдань шляхом складання учнями обернених завдань до вихідної (прямої) задачі; аналіз завдань посібника з метою розробки аналогічних чи обернених завдань тощо.

Детальна схема аналізу уроку, згідно В.О.Онищука:

1. Загальні відомості. Дата, школа, клас, прізвище, ім’я, по батькові вчителя, предмет викладання, число учнів за списком, число присутніх, який урок за розкладом, де проводиться урок: в класі, в кабінеті, лабораторії, майстерні. Ситуація в класі (кабінеті): чистота, освітлення приміщення, чи провітрено приміщення, чи не чути шуму з вулиці, з інших класів та коридору, порядок в класі, чи готові учні до уроку (наявність на столах зошитів, підручників, ручок, олівців, інших учнівських речей).

Обладнання: чи підготовлені наочні посібники, технічна аппаратура, їх доцільність та необхідність на уроці для досягнення поставлених цілей та задач, чи підготовлена дошка, крейда, ганчірка для витирання дошки.

Як розпочався урок, як учні привітали вчителя, чи була необхідність витрачати час на організацію класу, перевірку відсутніх, встановлення порядку та дисципліни, чи допомагають вчителю асистенти, лаборанти, як організована їх робота.

2. Тема і мета уроку. Чи визначає вчитель мету уроку, чи інформує учнів про мету та завдання уроку, як він це проводить.

3. Тип і структура уроку. Який тип уроку обраний. Доцільність вибору з точки зору теми в цілому і дидактичної мети заняття. Місце уроку в системі занять по цілому розділу. Зв'язок уроку з попереднім; як він проводиться. Чи відповідає структура уроку даному типу уроку, які помічені відхилення і чим вони обумовлені. Послідовність окремих етапів уроку. Забезпечення цілісності та завершеності уроку. Як підведені підсумки.

4. Зміст уроку. Відповідність змісту програмі і сучасному рівню розвитку науки. Чи достатньо використано у виховних цілях зміст навчального матеріалу. Як пов’язаний навчальний матеріал із сучасністю, оточенням школи, з життєвим досвідом учнів. Як реалізується розвивальний та виховуючий принцип навчання.

Використання дидактичних матеріалів і обладнання кабінету і попередньо отриманих знань для здійснення ціленаправленого сприйняття учнями нової інформації. Як учні осмислюють зв’язки і відношення в предметах і явищах реального світу. Як формуються конкретні уявлення. Способи педагогічного керівництва процесом узагальнення і систематизації знань.

5. Принципи навчання. Методи, прийоми і засоби навчання. Яка система методів навчання застосована. Які методи і прийоми навчання в ній поєднуються. Чи відповідають вони змісту матеріалу, типу, меті, завданням уроку і віковим особливостям учнів. Чи відповідають методи навчання задачам виховання на уроці. Як проводиться мотивація навчання протягом всього уроку, чи застосовуються з цією метою спеціальні прийоми.

Як реалізуються на уроці дидактичні принципи, в якій мірі і наскільки доцільно використані на уроці засоби навчання, чи відповідають вони дидактичній меті уроку, чи не дублюють один одного, чи визначено для якої мети використовують кожен засіб навчання. Взаємозв’язок репродуктивної та творчої діяльності учнів, шляхи підвищення творчої активності і пізнавальної самостійності учнів на уроці.

Способи індивідуалізації та диференціації завдань для учнів в залежності від особистих та вікових особливостей та підготовки. Забезпечення належної послідовності в самостійному застосуванні учнями знань, вмінь в ході уроку.

Оцінка знань учнів. Наскільки учні були підготовлені до виконання домашнього завдання. Чи проводилася індивідуалізація та диференціація домашніх завдань учнями. Обсяг домашнього завдання. На який час розраховано виконання домашнього завдання. Як учні підготовлені до виконання домашнього завдання. Чи не перевантажені учні домашніми завданнями.

6. Поведінка учнів. Поведінка колективу учнів на уроці, чим вона визначається (характером навчального матеріалу, настроєм вчителя). Чи проводиться спеціальна організація поведінки учнів з виховною метою, чи створюються спеціальні ситуації, в яких проявляються особисті якості учнів. Чи не було особливих порушень дисципліни на уроці, чим вони були викликані і як віднеслись учні до порушників. Відношення учнів до вчителя. Прояв організаційної та пізнавальної самостійності учнів: участь школярів в активному розумовому процесі, спрямованість та концентрування їх уваги, зацікавленості, дисциплінованість.

7. Поведінка вчителя. Вміння володіти класом, організувати його роботу, підвищувати активність, зацікавленість, увагу учнів. Відношення до окремих учнів з урахуванням індивідуальних особливостей кожного. Тон і темп уроку (живий, емоційний, рішучий або боязливий, повільний, байдужий). Педагогічний такт. Спостережливість, винахідливість, акуратність. Зовнішній вигляд. Культура мови, поза, міміка, жестикуляція. Авторитет в учнів.

8. Результати уроку. Висновки і пропозиції. Досягнення мети. Виконання плану. Обсяг та якість знань учнів. Виховне, освітнє та розвивальне значення уроку. Що цінне з даного уроку можна рекомендувати для впровадження в практику інших вчителів.

3.4.2. Методика психолого-педагогічного аналізу діяльності учителя

Діагностика професійної діяльності вчителя на уроці (педагогічна діагностика) - це аналітичний зріз та оцінка статистичного стану педагогічного явища у відповідності до визначених параметрів, тобто це параметричний аналіз. Тому, діагностика професійної діяльності вчителя передбачає знання та уміле використання параметричних даних (діагностичних показників), які характеризують її стан на різних рівнях здійснення.

Для проведення діагностики професійної діяльності вчителя під час проведення уроку може бути використана методика психолого-педагогічного аналізу діяльності учителя (МППАДУ), яка була розроблена лабораторією професійної діяльності учителя науково-дослідницького інституту загальної професійної підготовки АПН СРСР, кафедрою педагогіки та психології Московського міського інституту удосконалення учителів та педагогічним коледжем штату Джорджія США.

Методика складається у заповненні, після закінчення уроку, таблиці реєстрації даних МППАДУ. Підсумковий результат визначається таким чином: якщо конкретні вимоги до уроку виконуються вчителем, то у підсумковій таблиці ставиться певна кількість балів. У методиці містяться як класичні вимоги до уроку, які оцінюються від 0 до 1 балу, так і сучасні вимоги педагогіки співробітництва, які оцінюються від 0 до 2 балів. Блоки спостереження поділяються на складові частини, які у свою чергу поділяються на конкретні вимоги. Три основні блоки поділяються на 12 частин, які складаються з 4 вимог кожна.

Запропонована методика дозволяє провести як діагностику окремих сторін діяльності вчителя, так і за формулою: У(середня) = сума балів (max 64 балів)/48 визначити рівень професійної діяльності педагога.

Нульова або достатньо низька оцінка в балах за якою-небудь вимогою вказує на ближні (якщо вона класична) та перспективні (якщо вона сучасна) резерви удосконалення діяльності вчителя.

Для отримання більш повної картини діяльності конкретного вчителя необхідно -збирати інформацію за декількома уроками.

Методика ППАДУ

І. Створення загальних умов ефективного навчання із запровадженням інноваційних технологій:

1. Забезпечення вихідних педагогічних умов досягнення навчального ефекту на уроці:

а (1 б.) попередні вказівки щодо плану уроку (мета, завдання, основні етапи) лаконічні і точні;

б (1 б.) навчальні посібники та технічні засоби навчання сприяють швидкому

включенню учнів в роботу;

в (1 б.) немає непотрібних затримок та відступів протягом уроку;

г (2 б.) ефективність роботи класу стимулюється передачею учням функцій вчителя (оцінювання, контроль, корекція, планування тощо).

2. Адаптація навчання до учнів

а (1 б.) навчання відповідає віковим особливостям учнів;

б (1 б.) у навчальному матеріалі уроку виділені найбільш важкі місця;

в (2 б.) надається можливість засвоєння навчального матеріалу у різних рівнів складності (для учнів різних рівнів успішності);

г (2 б.) навчання будується як взаємодія вчителя та учнів.

ІІ. Предметна і навчальна компетентність:

3. Володіння навчальним предметом та методами навчання:

а (1 б.) інформація і демонстрації точні та своєчасні;

б (1 б.) коментарії та відповіді на питання учнів точні і цікаві;

в (1 б.) без утруднення використовується не менше двох форм або методів навчання; г (2 б.) крім поширених застосовуються також інноваційні методи та заходи навчання.

4. Організація навчальної роботи у послідовності «життєвого циклу» (вступ, розвиток, закріплення, інтеграція):

а (2 б.) урок починається з стимулюючого введення (концентрація уваги учнів та забезпечення необхідної мотивації);

б (1 б.) наочне подання нового матеріалу як відповіді на питання, що були розглянуті раніше (попереднє заняття або введення);

в (1 б.) об’єднання, узагальнення і закріплення навчальних результатів;

г (1 б.) урок закінчується підведенням підсумків (співвідношення результатів з тим, що вивчалося, з іншими предметами, з життям).

ІІІ. Техніка пояснення, письма і мови:

5. Використання усних та писемних пояснень:

а (1 б.) пояснення змісту ясне і дається за допомогою потрібних слів та термінів;

б (1 б.) ключові моменти уроку отримують відображення на дошці;

в (1 б.) записи для учнів акуратні і чіткі;

г (1 б.) вимова і побудова усної мови правильна.

6. Роз 'яснення у разі непорозуміння навчального матеріалу учнями:

а (1 б.) виявлення непорозумілих слів або фраз та заміна їх загальнодоступними описовими виразами;

б (1 б.) пояснення за допомогою аналогій та прикладів;

в (1 б.) надання учням додаткової інформації;

г (2 б.) логічне виведення неявної корисної інформації з аналізу знань, які вже вивчалися.

IV. Навчальна взаємодія:

7. Контроль та корекція діяльності учнів:

а (1 б.) оцінка діяльності учнів відділяється від особистого відношення вчителя до них;

б (1 б.) уникнення прямих вказівок та корекції діяльності учнів;

в (2 б.) учні спонукають до оцінювання та корекції роботи один одного;

г (2 б.) орієнтація на корекцію діяльності за запитами самих учнів.

8. Використання пропозицій та запитань учнів щодо змісту уроку:

а (1 б.) пояснення, питання та приклади запитуються в учнів;

б (1 б.) тактично відмічаються слабкі місця, недосконалості у прикладах учнів;

в (1 б.) питання та пропозиції школярів приймаються з вдячністю;

г (2 б.) ідеї учнів опрацьовуються та використовуються на уроці.

V. Створення та підтримка продуктивної атмосфери на уроці:

9. Стимулювання інтересів учнів:

а (1 б.) формується важливість теми уроку у контексті навчального курсу та

майбутнього життя;

б (2 б.) використовуються цікаві та надзвичайні аспекти теми;

в (1 б.) інтерес стимулюється за допомогою питань та гумору;

г (2 б.) ідеї учнів опрацьовуються та використовуються на уроці.

10. Допомога учням щодо вироблення позитивної самооцінки:

а (1 б.) мова вчителя вільна від глузування та сарказму;

б (1 б.) імена учнів використовуються у теплій, дружелюбній манері;

в (1 б.) конкретні учні заохочуються за конкретну роботу;

г (2 б.) учитель підтримує, підбадьорює учнів, які мають труднощі під час вивчення навчального матеріалу.

VI. Підтримка припустимої поведінки в класі:

11. Підтримка робочої включеності учнів на уроці:

а (1 б.) варіювання форм навчальної активності;

б (1 б.) використання засобів активації учнів на уроці;

в (2 б.) використання активних методів навчання (дискусії, розподіл ролей);

Г (2 б.) застосування спеціальних способів організації навчальної роботи,

розрахованих на пасивних учнів.

12. Дії при порушеннях дисципліни:

а (1 б.) вчитель не звертає уваги на дрібні ненавмисні порушення дисципліни на уроці;

б (1 б.) учні, що порушують дисципліну, стикаються з негайною реакцією вчителя;

в (2 б.) вчитель відтворює дисципліну за допомогою самих учнів;

Г (2 б.) вчитель не бореться з порушниками дисципліни, а використовує для їх організації особливі форми навчальної роботи.

Підсумковий результат в балах дає можливість встановити рівень уроку або кваліфікації вчителя

3.4.3. Аналіз лекції

Необхідно відзначити, що оцінка лекції - це одна з складних проблем методики. Можна тільки відзначити, що найважливішим критерієм ефективності лекції являється рівень зворотного зв’язку «студент-лектор» і спілкування між усіма учасниками навчально-пізнавального процесу. Під час проведення аналізу навчальних занять у вищій школі необхідно творчо розвивати основні позиції аналогічного аналізу для середніх навчальних закладів, проте є деякі особливості, на які нижче зазначені. Обговорення лекції розпочинається із самоаналізу, самооцінки лектора. Він повідомляє дидактичну і виховну мету, аналізує структуру, пояснює вибір методів і засобів навчання, висловлює свою думку щодо ефективності і якості розумової діяльності студентів.

Схема аналізу лекції:

1. Постановка мети і завдань.

2. Чіткість планування і організація роботи на лекції.

3. Правильність вибору типу лекції.

4. Методи побудови і проведення лекції.

5. Науковість, логічність викладу матеріалу.

6. Врахування у змісті лекції новітніх досягнень науки і техніки.

7. Зв’язок теорії з практикою і з життям.

8. Доступність лекції (звертаємося до вищої межі інтелектуальних можливостей студентів).

9. Прийоми і методи самостійної роботи.

10. Активізація мислення студентів, виховання інтересу до предмету, націлення на самоосвіту.

11. Ефективність використання технічних засобів навчання, наочності.

12. Темп лекції.

13. Культура праці та мовлення лектора, емоційність, ораторські здібності.

14. Ефективність зворотного зв’язку.

15. Висновки про якість і ефективність лекції її науково-методичний рівень, підготовленість лектора.

Щоб аналіз був цілісний необхідно окремі позиції згрупувати, наприклад:

I. Зміст лекції: науковість, відповідність сучасному розвитку науки і техніки, методологічні питання. Зіставлення різних підходів для вирішення проблем, історичні відомості, міжпредметна інформація, професійна спрямованість лекції. Наявність відомостей, яких нема в підручнику. Матеріали власних досліджень чи колег кафедри, факультету. Наявність матеріалу для самостійної роботи тощо.

II. Методика проведення лекції: чіткість та логіка викладу, пояснюваність, аргументація думок, доступність, створення проблемних ситуацій, закріплення вивченого, переврка розуміння нового матеріалу, зв’язок з попередніми темами, мотивація навчальної діяльності. Застосування лектором ТЗН, опорних матеріалів (конспект, окремі виписки чи їх відсутність).

Діяльність лектора як викладача - рівень знання навчального предмету, легкість викладу, доброзичливе ставленн до аудиторії, зовнішній вигляд, вміння відчувати аудиторію тощо.

III. Навчальна взаємодія з аудиторією і керівництво роботою студентів: Наявність зворотного зв’язку лектора і студентів, спостереження лектора за діяльністю студентів, визначення оптимального темпу на різних етапах лекції тощо.

IV. Результати лекції: теоретичне та практичне значення. Досягнення поставленої мети.

3.4.4. Аналіз практичного (семінарського, лабораторного) заняття

1. Цілеспрямованість заняття - формулювання мети і завдань, обґрунтування дидактичної доцільності.

2. Планування заняття - виокремлення основних питань (чіткість, тривалість окремих етапів).

3. Активізація опорних знань студентів.

4. Організація практичної роботи (колективної, групової, індивідуальної). Наявність чи відсутність контакту в групі. Взаємодія в групі невимушена чи вимушена. Організація міжособистісної взаємодії студентів та розвиток їх взаємин.

5. Аналіз змісту навчальних завдань окремих етапів заняття.

6. Рівень складності завдань, їх роль в узальненні і систематизації матеріалу данної теми.

7. Методи активізації мислення, формування пізнавальних інтересів та стимулювання студентів. Розвиток здібностей, створення умов для творчості студентів. Обговорення всіх проблем, створення умов для дискусії. Коментарі та висновків викладача (кваліфіковані, аргументовані чи навпаки).

8. Застосування навчально-методичних посібників.

9. Роль заняття для набуття навичок культури праці (техніки експерименту для лабораторних занять тошо).

10. Форми і методи контролю і самоконтролю. Мотивація оцінок та їх обґрунтування.

11. Культура праці викладача, підготовленість, уміння організувати співпрацю, мовлення. Стиль розмови (спокійний, урівноважений, чи на підвищених тонах). Ставлення викладача до студентів та студентів до викладача.

12. Висновки про ефективність заняття.

3.5.