44. Соціальні та антропологічні вчення в українській думці другої половини XIX - першої половини XX ст.
Величезна дистанція між вірою просвітників у можливість мирної перебудови суспільства і консервативною політикою уряду Російської імперії, спрямованій на збереження кріпацтва, дворянських привілеїв і національне гноблення, утворювала передумови для появи концепцій революційно-демократичного розвитку.
В загальноросійському вимірі зазначена спрямованість була характерна для ідеологів декабристів, таємні об’єднання яких діяли і в Україні на п. XIX ст. (П. Пестель, О. Юшневський, О. Баратинський та ін. ). Обмеженість їхньої теоретичної позиції полягала в недостатній увазі до політичних і культурних прав національних меншин. На противагу цьому представники Кирило-Мефодіївського братства (М. Костомаров, Т. Шевченко, П. Куліш та ін. ) серед корінних завдань революційної перебудови суспільства бачили забезпечення національного рівноправ’я. Поява інтересу до національного питання була не випадковою, будучи пов’язана з національно-романтичним напрямком, що розроблювався в працях багатьох європейських мислителів к. XVIII – I пол. XIX ст. ст. (І. Г. Фіхте, І. Гердер, П. Шафарик, О. Бодянський та ін. ), яки формулювали вчення про національну державу як природний наслідок розгортання творчого потенціалу нації. Особливістю позиції діячів Кирило-Мефодіївського братства було те, що вони пов’язували національне відродження України з ліквідацією кріпацтва, самовластя царя і федеративним об’єднанням усіх слов’янських народів на основі збереження їх широкої автономії.Прагнення вирішувати соціальні проблеми в комплексі з питанням національно-культурного відродження було характерним і для решти українських соціальних філософів поч. XX ст. (М. Грушевський, В. Винниченко, М. Туган-Барановський, Л. Українка та ін. ), багатьом з яких судилося не лише теоретично розроблювати шляхи суспільних перетворень, але і практично втілювати їх до життя в епоху революцій і громадянської війни 1917 – 1922 рр.
У 20-30 роки XX ст. соціально-філософська думка розвивалася і на українських землях, що не ввійшли до складу СРСР. У Західній Україні розроблювалися соціал-демократичні (С. Тудор, А. Крушельницькій та ін. ), націоналістичні (Д. Донцов, С. Бандера та ін. ), релігійно-філософські концепції (А. Шептицький, О. Бачинський та ін. ).
Еще по теме 44. Соціальні та антропологічні вчення в українській думці другої половини XIX - першої половини XX ст.:
- Сутність соціально-культурного середовища міжнародного маркетингу та характеристика його основних елементів.
- Методи аналізу соціально-культурного середовища в маркетингових цілях.
- Вплив показників соціально-культурного середовища на прийняття маркетингових рішень.
- 5. Збори на соціальне страхування.
- Соціально-економічна сутність і функції фінансів
- Тема 8 СОЦІАЛЬНІ ПОЗАБЮДЖЕТНІ ФОНДИ
- Соціально-економічна сутність податків та їх функції
- 70. Нація як соціальний феномен.
- 67. Людина і суспільство як соціальний суб'єкт.
- 43. Соціально-філософські погляди Івана Франка.
- Природні, духовні і соціальні основи суспільства.
- 67. Поняття суспільного і соціального у філософії
- 6. Політичне вчення та соціальний утопізм Платона.
- 44. Соціальні та антропологічні вчення в українській думці другої половини XIX - першої половини XX ст.
- 60. Соціально-філософські погляди Давньої Індії та Китаю.
- 62. Середньовічні соціальні теорії (Бл. Августин, Тома Аквінський, християнство)
- 64. Соціально-політичні погляди мислителів Нового часу (Н. Мак’явеллі, Савонарола, теорія суспільного договору Т. Гоббса, Дж. Локка, Ж. -Ж. Руссо, ідея історичного прогресу Дж. Віко, Ж. Кондорсе, Й. Г. Гердер).
- 70. Полеміка слов’янофілів із західниками. Соціальний вимір філософії Вол. Соловйова. Російська соціальна думка ХХ століття