Форми національно- державного устрою

Під формами державного устрою розуміється терито­ріально-політична організація держави, що включає політико- правовий статус її складових частин і принципи взаємовідносин центральних і регіональних державних органів.

Більшість країн світу — унітарні держави.

Унітарна держава — це єдина, цілісна держава, яка поділя­ється на адміністративно-територіальні одиниці, що не мають будь-якої політичної самостійності. Основні ознаки унітарної держави: єдина держава, єдина конституція, єдина правова сис­тема, єдина система вищих органів влади і управління, єдина су­дова система та ін. Залежно від політичного режиму, можуть іс­нувати різні види унітарних держав. При демократичних режи­мах в деяких державах місцеві органи влади обираються насе­ленням, а контроль з боку центральних органів влади зберігаєть­ся тільки побічний (Великобританія та ін.). Може існувати навіть автономія для окремих територій (Італія та Іспанія). При тоталі­тарних режимах виборні місцеві органи звичайно відсутні, а фун­кції управління на місцях здійснюються призначеними представ­никами центру.

Федеративна держава — це союзна держава, що склада­ється з декількох державних утворень, кожне з яких воло­діє власною компетенцією та має свою систему законодавчих, виконавчих і судових органів. Із майже 220 існуючих у світі держав у третині діє федеративний принцип (Австралія, Авс­трія, Канада, Індія, США, Німеччина, Югославія та ін.). Фе­дерацію складають державні утворення, що є її суб’єктами і мають, відповідно, власне коло повноважень: штати в США, провінції в Канаді, землі в Німеччині та ін. Поряд із загаль- нофедеральною конституцією і законами діють конституція і закони суб’ єктів федерації, але забезпечується верховенство федеральної конституції і законів. Між законодавчою, вико­навчою і судовою владами федерації та суб’єктами федерації чітко розмежовуються повноваження. В деяких федераціях існує подвійне громадянство, за суб’єктами федерації не ви­знається право виходу з неї. Більшість федерацій ство­рюється не за національно-територіальною, а за адміністра­тивно-територіальною ознакою. Виняток складали колишній Радянський Союз, Чехословаччина, Югославія та деякі інші країни.

Певне розповсюдження має і така форма устрою як конфеде­рація. В конфедерації кожний її член зберігає державну самостій­ність, об’єднується з іншими державами в союз, до компетенції якого передаються деякі важливі питання. В історії існували конфедерації в сШа (1776—1787 рр.), Німеччині (1815— 1867 рр.) та ін. В сучасних умовах чистих конфедерацій немає, хоча цей термін вживається відносно деяких країн, зокрема, Швейцарії, яка в дійсності представляє федеративну форму. Еле­менти конфедеративного влаштування є і в Співдружності Неза­лежних Держав.

3.