Підкорення (покора)

Підкорення (покора) — один з важливих складових елементів влади. Мотивація підкорення досить складна: страх перед санкціями. Багаторічна звичка до покірності, слухняність, зацікавленість у виконанні розпоряджень і переконаність в необ­хідності покори, слухняності, авторитет володаря влади серед підлеглих та ін.

Чого ж більше в таких визнаннях — реальної поваги до прояв­леної сили, боязні неминучої розправи або просто байдужості, особливо якщо влада нагорі не змінює суті політики, що прово­диться державою, і тоді чергові похорони «раптово померлого правителя» тільки додають число неслужбових днів. Але, так або інакше, уряд може подобатись або не подобатися, але люди, як правило, підкоряються йому. Мало кому, напевне, надає задо­волення сплачувати податки, але люди платять, розуміючи, що уряд володіє законним правом оподатковувати громадян подат­ками та ін. Якщо ж такий механізм починає давати перебої або зовсім припиняє свої дії, то це явний симптом того, що суспільс­тво втратило почуття законності до свого уряду. Якщо такий вплив стає хронічним, то це свідчення того, що суспільство пе­реживає кризу законності і перебуває в стані перманентної не­стабільності, здатної викликати конфлікти і напруження. В осно­ві законності лежить згода. Мета утримання влади будь-якою ціною здатна породити ускладнення, особливо якщо хронічно за­знає спаду економіка, нестабільна політика і відсутні канали зво­ротного зв’язку з суспільством.

Влада, що тримається на страсі, викликаному загрозою санк­ції, покарань, має тенденцію до послаблення, прагнення людей позбутися неприємного емоціонального становища. Основана на звичці коритися, така влада сприймається людьми порівняно без­болісно. Саме в традиційних суспільствах одним з мотивів поко­ри, слухняності державі і ставала звичка коритися, слухатися. I поки звичка коритися не вступає в суперечності з вимогами ре­ального життя, вона є надійним фактором стабільності влади. Якщо ж звичка коритися, покори дотримання законів приходить в суперечність з реальним життям, то влада, основана лише на звичці слухняності, покори, швидко руйнується. Влада, побудо­вана на інтересі, — найбільш стабільна. Добровільна покора, до­тримання розпоряджень влади людьми визначається особистою зацікавленістю, надто зайвим стає і контроль, і застосування не­гативних санкцій. Особиста зацікавленість людей сприяє розви­тку у них мотивів покори, слухняності: переконаність, автори­тет, усвідомлення політичного статусу індивіда і його адапта­ція до суспільної і політичної системи. Покора за переконанням зв’язана з мотивами впливу досить глибокої свідомості: сукупні­стю стійких, загальноприйнятих уявлень політичної і соціальної реальності, ціннісних орієнтацій і установок, що становлять «другу природу» особи, адже її «перша природа» утворюється під впливом первинних, переважно біологічних, потреб і повсяк­денних життєвих інтересів. Саме важливим джерелом сили влади є переконаність людей в необхідності покори державі або іншо­му носію влади заради якихось більш високих, аніж безпосередні індивідуальні інтереси, мети (патріотичних, моральних, релігій­них та ін.).

На базі спільної зацікавленості об’єкта і суб’єкта влади і пере­конаності підлеглих формується авторитет керівника як найбільш сприятливий для влади мотив підкори. Авторитет — це високо оцінювані якості, якими підкорені наділяють керівника і які ви­значають їх покору без загрози санкцій або переконань.