Типи політичних систем і критерії їх ефективності

Для з’ясування того, як формуються політичні системи, чим різ­няться або чим подібні, політологія типологізує (класифікує) їх. Цю пра­ктику започаткував ще Платон, який вирізняв аристократію, тимокра- тію, олігархію, демократію і тиранію.

Аристотель розширив класифікацію форм правління, запропону­вавши шестичленну систему:

1) правильні форми (правління на благо всіх на основі закону) - монар­хія, аристократія, політія (поміркована демократія);

2) неправильні форми (правління на благо правлячих не на основі за­кону, а на основі волі) - тиранія, олігархія, крайня демократія (охло­кратія).

Марксизм, спираючись на класові пріоритети, класифікує політич­ні системи за способом виробництва та характером соціальної структури суспільства (формаційний підхід):

• рабовласницька;

• феодальна;

• буржуазна (капіталістична);

• соціалістична (комуністична).

Первіснообщинний лад історично передував цим формаціям, але він ще не знав державності.

У сучасній західній політичній науці розрізняють такі типи полі­тичних систем:

• військові та громадянські;

• консервативні й ті, що трансформуються;

• закриті і відкриті (ступінь зв’язків із зовнішнім світом);

• завершені й незавершені (наявність усіх складових);

• мікроскопічні, макроскопічні та глобальні;

• традиційні й модернізовані;

• демократичні, авторитарні та тоталітарні.

Поширеною є типологія французького політолога Ж. Блонделя, який вирізняє п’ять типів політичних систем:

1) ліберальні демократії;

2) радикально-авторитарні (комуністичні) системи;

3) традиційні (збереження наявних соціальних відносин);

4) популістські (властиві країнам третього світу);

5) авторитарно-консервативні.

Більшість сучасних політологів поділяють погляди американського вченого Г. Алмонда, який виділяє чотири типи політичних систем:

1. Англо-американські.

2. Континентально-європейські. Для них характерним є існу­вання та взаємодія елементів старих (традиційних) і нових культур, політичних традицій та форм політичної діяльності. Партії та суспільно- політичні об’єднання вільно функціонують у межах існуючих конститу­ційних норм. Представницькі і виконавчі гілки влади виконують свою діяльність на основі визначених законом регламентів та процедур.

3. Доіндустріальні і частково-індустріальні. Ці системи харак­теризуються досить високим ступенем поєднання елементів різних політичних культур, що призводить до прихильності великої кілько­сті населення до протилежних тр адицій. Великий вплив має орієн­тація населення на лідера, а не на програму уряду. Окремі виконавчі структури (армія, бюрократія) постійно перевищують свої повноважен­ня, досить часто беруть під контроль законодавчі функції, відверто втру­чаються в судові справи, в той же час права і свободи громадян суттєво обмежені. І не дивно, що в таких країнах характер політичних відносин досить часто призводить до авторитарних форм правління.

4. Тоталітарні. У політичній системі такого типу влада зосере­джена в руках нечисленної політичної номенклатури (бюрократії). Всі соціальні комунікації знаходяться під контролем держави і правля­чої партії. Занадто розширені функції репресивних органів. Політична активність має дозвільний і примусовий характер.

Г. Алмонд і Д. Пауел класифікують політичні системи ще й за ти­пом домінуючих політичних орієнтацій, тобто принципів, на яких ґрунтується бажана модель суспільства:

• радикально-авторитарні (комуністичні системи);

• консервативно-радикальні (фашистські системи);

• ліберально-демократичні (західні демократії);

• авторитарні, що модернізуються (системи в країнах Латинської Аме­рики, Південно-Східної Азії тощо).

З. Бжезинський і С. Хантінгтон виділяють інструментальні та ідеологічні політичні системи.

За таким критерієм розмежування, як політичний режим, полі­тичні системи поділяються на тоталітарні, авторитарні та демократичні.

Тоталітарна система реалізує всеохоплюючий контроль за сус­пільством, перетворює суспільство на “допоміжний” додаток держави.

Авторитарна система відрізняється необмеженою владою авток­ратії, але зберігає автономію особистості та суспільства в позаполіти- чній сфері.

Демократична система робить пріоритетним контроль більшості суспільства за владою і визнає соціальне середовище первинним джере­лом, ресурсом і метою владних відносин.

В основу типології політичних систем російського політолога К. Гаджієва покладено такі ознаки:

• характер політичного режиму (демократична, авторитарна, тоталіта­рна системи);

• форми державно-адміністративного устрою (унітарна, федеративна, конфедеративна системи);

• співвідношення різних форм влади (монархічна чи республіканська системи).

Деякі вчені (С. Д. Гелей, С. М. Рутар та ін.) типологізують полі­тичні системи за культурологічною ознакою (увага зосереджується на культурному генезисі та сучасному культурному рівні). Згідно з цим підходом виділяють такі системи: західну, японську, латиноамерикансь­ку, мусульманську, індуїстську, слов’яно-православну, африканську.

Особливо слід зазначити, що усі названі типології є умовними, “чистого” типу політичних систем не існує. Елементи тієї чи іншої си­стеми можуть бути наявними у характеристиці інших систем, і кожна з них має право на життя в політичній науці.

Типи політичних систем неоднаково проявляли себе у конкретному часі й історичному просторі. Людство завжди замислювалося над про­блемами ефективності їхнього функціонування. Говорити про історичну життєздатність названих вище типів політичних систем у сучасному світі можна, виходячи з певних критеріїв їх ефективності.

Критеріями ефективності політичної системи на сучасному етапі є такі, які здатні забезпечити:

• суспільний прогрес;

• сприятливі правові умови для економічного й соціального розвитку;

• соціальну справедливість;

• надійні гарантії прав і свобод громадян;

• всебічний розвиток особистості;

• піднесення престижу країни на міжнародній арені, посилення кон- курентноздатності на світовому ринку.

Критерії ефективності політичної системи поділяються на:

• економічні, які характеризують обсяг зростання ВВП на душу насе­лення і прибуткової частини державного, регіонального і місцевого бюджетів та їх соціальну спрямованість;

• соціальні - зниження ступеня соціальної нерівності, забезпечення встановлених державою мінімальних стандартів оплати праці, пенсії, соціальної допомоги, надання державою послуг у сфері освіти та охорони здоров’я;

• правові - забезпечення гарантій захисту прав та свобод людини і громадянина, створення сучасної цивілізованої системи судового і парламентського контролю за дотриманням прав і свобод громадян, забезпечення максимально сприятливих умов для міжнародного моніторингу у цій сфері, а також для громадянської правозахисної діяльності;

• геополітичні - забезпечення провідних позицій держави у таких сферах глобального домінування, як військова, економічна, техно­логічна, культурна;

• інтеграційні - ступінь входження в регіональні та глобальні міжна­родні структури з метою наближення своїх політичних, правових, економічних і культурних систем до універсальних цивілізаційних стандартів світового розвитку.

Факторами, які забезпечують ефективність політичної систе­ми на сучасному етапі розвитку, можна вважати:

а) збалансований механізм стримувань і противаг у системі державної влади, який передбачає межі компетенції між такими державними інститутами, як глава держави, уряд, парламент і судова система, а також наявність у кожного інституту певних стримуючих прерогатив стосовно іншого інституту;

б) наявність конституційних норм, які унеможливлюють свідоме втру­чання політичних органів влади у сферу державних фінансів - один із важливих факторів забезпечення макроекономічної стабільності, запобігання корупції на найвищому політичному рівні;

в) децентралізацію центральної влади, забезпечення реального статусу місцевого та регіонального самоврядування, який передбачає мож­ливості того чи іншого рівня влади якісно забезпечити категорію послуг стосовно їх компетенції (наприклад, пенсійне забезпечення - прерогатива держави, а надання комунальних послуг - прерогатива місцевого самоврядування);

г) партійну структуризацію політичної влади, що є противагою кланово- олігархічним і адміністративно-бюрократичним джерелам її фор­мування і засобом здійснення політико-владної функції у політичній системі; партійна структуризація передбачає принципи і норми пар­тійного формування інститутів політичної влади (наприклад, уряд, виконавчі органи регіональної влади і місцевого самоврядування формують партії або коаліції партій, які становлять більшість у пред­ставницьких органах, а партії, які становлять меншість, виконують роль опозиції);

д) розмежування політичної та адміністративної компетенції, форму­вання сучасного висококваліфікованого адміністративного апарату, який формується на конкурсних і контрактних засадах, а також без гнучкої системи мотивації до праці, орієнтованої на конкретні ре­зультати управлінської діяльності, а не на номенклатурні привілеї;

е) правове забезпечення вільних засобів масової інформації (ЗМІ), які є посередниками між владою і громадськістю (теле- і радіоканали, преса, видання функціонують не для обслуговування інтересів по­літичних і бізнесових кіл, а спрямовані на інформування масового споживача);

є) правове забезпечення лобістської діяльності, яке передбачає публі­чну реєстрацію лобістських структур і сплату податків за гонорар, отриманий за цю діяльність, є найбільш дієвим механізмом для при­йняття прозорих політичних рішень, запобігання корупції, створення рівних умов для вираження і захисту своїх інтересів різними громад­ськими організаціями;

ж) створення сприятливих правових умов для розвитку інститутів пря­мої демократії.

Питання для самоконтролю

1. Які специфічні риси політичної влади?

2.У чому відмінність влади політичної від влади державної?

3.У чому полягає сутність політичної влади, її об’єкта та суб’єкта?

4.Що таке легітимність влади і які її основні складові?

5.У чому полягає відповідальність влади перед суспільством?

6. Чому влада часто ігнорує політичні права і свободи особистості, а особистість не довіряє владі?

7.Що визначає тип тієї чи іншої політичної системи суспільства?

8.Які функції виконує політична система?

9.Від чого залежить стабільність політичної системи?

10. Які критерії ефективності політичних систем?