Взаємодія бюрократії і влади

Парадокс бюрократії як соціального явища полягає в тому, що бюрократи самі собою — це не більше, аніж службовці (чиновники), які не мають ніякої особливої соціальної, а тим бі­льше економічної влади.

Коріння владарювання бюрократії криються у відносинах від­чуження, тобто в такій соціальній обстановці, коли суспільні від­носини стають ворожими для людини. Внаслідок відчуження від природного становища суспільства, за яким головне є відносини між людьми і створеними ними речами, виникає інший штучний, що стоїть над суспільством, світ. Увесь трагізм і парадоксаль­ність явища бюрократизму полягає в тому, що суспільство саме, або якась частина його, свідомо створює таку штучну надбудову і ставить перепону пізнанню людьми об’єктивних законів і сві­домому використанню їх в житті. Людина, потрапивши в бюрок­ратичну сферу, стає носієм влади, живим уже не фігурально, а реально, втіленням її об’єктивних законів. Але чи всевладний та­кий бюрократ? Звичайно ж, ні. Бюрократ сліпо підкоряється за­конам і не здатний пізнати, а тим більше творчо їх використати в інтересах народу. Та всевладність бюрократа — видимість. В бюрократизмі існують свої писані і неписані закони, що ставлять кожного на своє місце, в своє соціальне «гніздо», створюють у населення, суспільства відчуття всевладності бюрократів і без­вихідності, неминучості. I навіть найповажніший член бюрокра­тичної машини, який осмілився в чомусь не підкоритися її писа­ним і неписаним законам, поглинається монстром — бюрократи­змом.

Суб’єктом управління, що формує мету праці і життя, стає ар­мія чиновників, а основна маса населення перетворюється в па­сивний об’єкт управління. Відносини локальної, монополістичної планомірності і є об’єктивна основа бюрократизації економічно­го життя в умовах високого рівня її усуспільнення. Розвиваючи концепцію раціональної бюрократії, Макс Вебер підкреслював, що бюрократія характеризується ефективністю, що досягається за рахунок суворого розподілу обов’язків між членами організа­ції. Це дає можливість використовувати висококваліфікованих спеціалістів на керівних посадах.

Отже, державне управління будується за принципом ієрархії. Активність і свідомість громадян ототожнюється з їх належністю до апарату управління. Пізнання дійсності, відповідно принципу ієрархії, є право вищого рівня. У його свідомості і діяльності ба­гаторазово поширюються бюрократичні стереотипи сприйняття. Тому-то будь-яка система державного управління завжди прагне виключити себе з числа причин соціального неблагополуччя. Чи­новники і політики вбачають їх у явищах природи, приватного життя, випадковостей або ж у деструктивних силах. Влада, зви­чайно, прагне зняти з себе вину за соціальні суперечності і пере­класти її на суспільство і громадян. Щоб нейтралізувати критику своїх дій, влада звичайно користується різними способами бюро­кратизації.

Державний формалізм є перетворення політичної мети держа­ви в канцелярські завдання і навпаки. По суті, багато посад в апа­раті влади і управління є приватна власність уряду, який обхо­диться з нею по праву володіння, користування і розпорядження. За рахунок виконання посадових обов’язків індивіди задоволь­няють свої матеріальні інтереси. В міру просування чиновника на вищі посади збільшується політична власність — свобода розпо­ряджатися масами людей за своєю волею. Своєрідність стає ти­повим мотивом діяльності і поведінки чиновника, а державний і будь-який інший управлінський апарат набирає риси політичної форми додержавного становища суспільства — війна всіх проти всіх. Конфлікти інтересів — передумова формалізації управлін­ських і політичних процесів. У результаті в управлінні та політи­ці стають значущими формальні та ірраціональні характеристики людей (соціальне походження, національність, професія, харак­тер та ін.). Управління та політика стають недоступними свідо­мому контролю, але претендують на запальність та розумність.

Політична відчуженість посилюється в багатонаціональній державі, де політичний лад таких держав є система штучної стій­кості, а бюрократизм — її основний елемент. В такій системі влада спирається на конкуруючі класи або верстви і врівноважує їх силу для того, щоб в уряду залишалась повна свобода дій. Ар­мія і бюрократія стають важливішими засобами досягнення такої свободи. У військово-бюрократичному стані або верстві культи­вується зневажання всіх громадян, які не займають офіційних по­сад, і проявляється особливий національний характер.

Та чим більше повноважень одержує будь-який структурний елемент виконавчої влади, тим більше «розбухає» бюрократич­ний апарат, тим більший потік інструкцій і розпоряджень, тим менше надій на поліпшення становища людей. Адже ж раніше в Україні все почалось (згадаймо перебудову!) з боротьби з бю­рократією, з її «роздутими» управлінськими структурами та ін. Боротьба за економію народних коштів на утримання «роздуто­го» державного апарату, управлінських структур привела до ще більшого подорожчання їх, бо нові форми господарсько- економічної діяльності, що одержали розвиток у суспільстві на основі нової законності, часто приходять в суперечність з суспі­льними інтересами. Тут знову проявляє свою владу бюрократія, соціальний порок захищено! Здавалось би, антипатріотична акція має бути покарана, але... є рішення офіційно створеної організації про дозвіл такої діяльності. Ліквідація в Україні державної моно­полії на більшість видів діяльності життєзабезпечення суспільст­ва привела до масової безгосподарності, хоча вона породжена удаваною боротьбою за поліпшення господарсько-економічної діяльності підприємств, організації та їм подібних структур. А така обставина викликала настрій безвихідності, пасивності у виробників матеріальних цінностей і небувалої активності у всіх бюрократичних структур по регулюванню і забезпеченню папе­рового контролю всіх видів діяльності. Розбіжність інтересів на­ціональних, суспільних, групових, індивідуальних приводить в дію тіньові структури, створює можливість проникнення у вла­дні структури протекціонізму, корупції та інших негативних явищ.