10. Купайла.

Головним літнім Святом було Свято Купала чи Купайл а^2в, коли помічається найбільший роз­цвіт природи, і коли припадає літній сонцево рот, цебто сонце повертає на зиму.

Починається воно тепер звичайно з початком Петрівки й тягнеться аж до Петра, 29-го червня, — увесь цей час співаються тільки т. зв. „купальські

пісні”, круг яких дуже широкий; цікаво, що в Росії купальські пісні майже невідомі. За християнських часів Свято Купайла поєдналося зо Святом Івана Хрестителя 24 червня, і таким чином постав Іван Купайло.

Ніч на Купайла 23 червня повна всяких чудес: чути мову звірят, рослини ходять з місця на місце, цвітуть чудодійні квітки, а між ними й папороть. Папороть розцвітає опівночі, і загорається дивним вогнем, але зараз і осипається; хто встигне вирвати цю квітку, тому закопані скарби відкриваються са­мі, і він дістане чудодійну силу та знання; але цю квітку стереже вся нечиста сила, щоб хто не зірвав.

НІч під Івана звичайно дуже темна, і чари най- сильніші. Ніч най чарівніш а, і нечиста сила найбіль­ше ганяє, бо стереже папороть і інші чудодійні зела, які вперше розцвітають цієї ночі.

Рівно опівночі розцвітає папороть, — з тріско­том загорається, і горить блакитним вогнем. Зви­чайно цвіт папороті зриває собі тільки нечиста сила, а тому вона така багата, всезнаюча й всемо­гутня. Коли б квітку папороті зірвала людина, то й вона була б такою, але сатана її до чудодійної квіт­ки не допустить.

Хто шукає захованого скарбу чи квітки папоро­ті, тому треба зняти з себе Хрестика, і навіть хрести­тися невільно, — бо він зникне разом з нечистим.

В Іванову ніч дозріває багато чудодійних зел, і їх треба збирати головно в цю ніч.

Багато-багато різних гадань по Івановому вог­неві, головно про свою Долю.

Чудодійна навіть Іванівська роса, — надає кра­си обличчю, коли нею вмитися.

У цю ж ніч молодь десь над водою запалює вог­нище й плигає через нього (часом через кропиву) так, щоб попасти в воду: Купальський вогонь і ку­пальська вода мають велику цілющу силу, чому че­рез цей вогонь переводять І худобу. Для запалення купальського стосу вдавнину перше добували „ж и- вий вогонь”, — терли дерево об дерево, аж поки воно не запалювалося.

А на Купайла рано сонце, сходячи, „грає — Ку­пайла звеличає”: міниться в фарбах і танцює, бо цього дня воно жениться. Над вечір дівчата пуска­ють на воду вінки, і з них гадають: куди попливе вінок, туди дівка й заміж піде, а коли вінок стане на воді, не вийде заміж, а коли потоне — помре. Пус­кають вінки і з свічками, і чия свічка погасне рані­ше, тій дівчині трапиться нещастя. А то часом паруб­ки ловлять пущені вінки, а дівчата співають:

Хто віночка пойме, Той дівоньку возьме, Хто вінка дістане, То той моїм стане.

Вінки це взагалі давній символ побрання молодих.

По деяких місцях дівчата зрання йдуть у ліс чи в поле, збирають там квітки та зілля й плетуть з них вінки. Вибирають з-поміж себе гарну дівчину, Ку­пайла, і в лісі садовлять у яму, повну вінків. Дівчи- ні-Купайлу зав’язують очі, й вона роздає вінки при­сутнім, а ті в вінках танцюють навколо неї.

А в інших місцях роблять з соломи, кропиви чи з чорнокльону жіноче опудало, велику ляльку, це Марена, і прикрашують її вінками, квітами та стрічками, а то й свічками. Біля Марени ставлять Купайла, прив’язують їх до дерева, й співають та танцюють навколо них та плигають через розкладе­ний вогонь при співі купальських пісень (Хв. Вовк: Студії 185). По всьому цьому Марену кидали в воду або спалювали, або закопували в землю.

А чоловіки в цей день викачуються в купаль­ській росі, щоб бути здоровими.

Свято Купайла широко знане на всьому слов’­янському Сході, і його мальовничо описує вже року 1505-го ігумен Єлеазарового манастиря Памфил у листі до Намісника псковського й псковських влад. У цьому Посланні читаємо: „Аще бо еще єсть оста­нок непріязні в граді сем (Пскові), і зіло не пре­стала зді еще лесть ідолская, кумирскоє празнова- ніє, радость і веселіє сотонински, в нем єсть ликова- ніє і величаніє діаволу і красованіє бісом єго в лю- дех сих, невідящих істини... Си бо на всяко літо кумирослуженним обичаєм сотона призиваєть в град сей і тому, яже жертва, приноситься всяка скверна і беззаконное богомерзкое празнованіє. Єгда бо приходить велій Праздник, день Рождества Предте- чева, і тогда во святую ту нощь мало не весь град взмятеться (в селіх) і возбіситься... Стучать бубни і глас соповлій, і гудуть струни, женам же і дівам плесканіє і плясаніє, і главам їх накиваніє, устам непріязнен кличь і вопль, всескверненния пісні, бі- совскія угодія свершахуся, і хребтом їх вихляніє, і ногам їх скаканіє і топтаніє. Ту же єсть мужем же і отроком великое прелщеніє і паденіє, но яко на женское і дівическоє шатаніє блудно їм возрініє. Тако же і женам мужатим (замужним) беззаконное оскверненіє і дівам растлініє”^[106].

Так само виступав проти цього Свята й Стогла- вий Московський Собор 1551-го року. Він подає, що в Іванів день „сходяться мужі і жени, і дівиці на нощ- ноє плещаваніє, і на безчинний говор, і на бісовскія пісні, і на плясаніє, і на скаканіє, і на богомерзкія діла, і биваєть отроком оскверненіє і дівам растлі- ніє”^[107].

В одному „Слові” за списком XIV віку читаємо, що багато є таких, що приносять жертви „огневі, і каменію, і рікам, і істочникам, і Берегиням, і в дре­ва, не токмо же преже в поганьстві, но мнозі і нині то творять і черес огнь скачють, мняшеся крестяни, а поганьская діла творять”^[108]. Звичайно, тут мова го­ловно про Свято Купайла.

Є таке й наше джерело, це „Житіє Володимира”, пам’ятка XVI віку, і в ній^[109] читаємо такий опис Свя­та Купайла: „В вечер зобравшися младенци і панни плетуть собі вінки із зілія розного, которіє кладуть на голову і опоясуються іми. Кладуть зась огонь і беруться за руки, і коло огня оного скачуть, спі-> ваючи пісні, в которих часто споминають Купала, а потом през оний огонь прескакують, бісу оному Ку­палі офіруючи сами себе. І іних много вимислов бі- совских бридких на той час на оних сборищах чи­нять”.

Оце „Житіє Володимира” XVI віку стало за ос­нову і Густинському Літопису XVII в., і „Синопсису” І. Гйзеля 1674 р., що пишуть про стародавні укра­їнські звичаї. Густинський Літопис XVII віку розпо­відає про це Свято значно докладніше:

„Купало бяше бог обилія, якоже у Еллін Церез, ему же безумниї за обиліє благодареніє приношаху

в то время, єгда імяша настати жатва. Сему Купалу- бісу еще і донині по нікоїх странах безумниї пам’яТь совершають, наченше іюня 23 дня, в навечеріє Рож- ства Іоанна Предтечі, даже до жатви і даліє сицевим образом: с вечера собираються простая чадь обое­го пола, і соплетають собі вінци із ядомого зілля, іли коренія, і, препоясавшеся билієм, возгнетають огнь, інде же поставляють зеленую віть і, ємшеся за руці, около обращаються окрест оного огня, по- юще свої пісні, преплетающе Купалом. Потом през оний огнь прескакують, оному бісу жертву себі при- носяще” (Полное собраніе русских л'Ьтописей, 11 ст. 257).

Проти Свята Купайла виступав і наш полемист XVII віку Іван Вишенський: „Купала на Хрестителя утопите, і огненное скаканіє одсічите”. Виступав і Семен Полоцький в своїй „Вечері Душевній”, 1683 року, де вміщено „Слово о суєв-Ьріи”, що докладно описує Свято Купала: „В навечеріє праздника Рож­дества Св. Іоанна Предтечи поганьским обичаєм огнь возгніщають (запалюють), скачють же и на- рицают то своє торжество Купало, еже от древних поган во честь богов їх вообичанія. Преводят всю нощь в безсонії і стрегут виходяща солнца, єже уз­рівше, баснословят „іграти є” (що воно грає), ска- чюще із міста на місто і в различния цвіти ізміня- тися.

Отож, як бачимо, ще в глибоку давнину була якась велична купальська містерія, але до нашого часу з неї дійшли тільки неясні уламки.

Щодо скакання через вогнище взагалі, то воно відоме з дуже давнього часу на Сході, напр. у жидів. І проти» нього виступив уже VI Трульський Собор 692-го року 65-им-Каноном. А саме: „У новомісяччя дехто запалює перед-своїми лавками (крамницями) чи домами вогнища,, через які — за давнім звичаєм — безумно скачуть. Наказуємо віднині це вивес­ти. Тому, коли хто зробить таке, то клирик нехай буде викинений, а мирянин відлучений.”

Скакання через вогонь з найдавнішого часу ви­значало очищення людини.