ПІ МЕТОДОЛОГІЯ ВИВЧЕННЯ ДОХРИСТИЯНСЬКИХ ВІРУВАНЬ.

У вивченні дохристиянських вірувань було кіль­ка методологічних напрямків чи шкіл, які поставали головно в Німеччині, а звідти ширилися по всій Єв­ропі, у тому й в нас.

Перша школа, мітологічна, постала че­рез вплив науки братів Гримів, що р.

Але на зміну цій школі незабаром прийшла нова, — школа запозичень. В 1859 р. вийшла праця Бенфея про Панчататру, і в ній цей учений усе зводив до впливу Індії, звідки впливи йшли й до Європи різними шляхами: через монголів — до Східньої Європи, а через мусульман — до Візантії й Західньої Європи, також через Іспанію та Італію. В дусі цієї школи на Сході працювали: В. Стасов, Вс. Міллер, А. Н. Веселовський і інші, а в нас особливо Драгоманів М. при перших своїх працях 1870-х ро­ків.

Але й ця школа не втрималася довго, — поста­ла школа історично-порівняльна. Пред­ставники цієї школи стояли вже в своїх дослідах на національному грунті, досліджували історичні па­м’ятки, але завжди рівняли свої явища з таки­ми ж явищами в Інших народів. І ось з цього часу, головно з 1890-х років, вивчення дохристиянських слов’янських вірувань сильно подвигнулося вперед працями вже довюї низки різних учених. Ця мето­да праці в нас панує й тепер, нею працював і визнач­ний наш науковий етнограф Хв. К. Вовк (1847— 1918), професор Петроградського університету (1907—1918). Нею ж написані найцінніші праці проф. Є. Анічкова,

Зазначу ще тут, що з часом розвивався в науці взагалі сильний скептицизм до багатьох твер­джень у дослідах стародавніх вірувань.

Але в теперішній час наука перейшла головно на історично-порівняльну методу. І справді, первісні народи в своїх віруваннях переходили однакові до­роги розвитку, і глибший дослід показав багато спільного в віруванні не тільки всіх слов’ян, але й усіх індоєвропейських народів. І що більше народів мають однаковий обряд чи однакове вірування, то воно старіше. Цікаво, що багато є такого в нас, що бачимо і в віруваннях навіть греко-римського сві­ту. Ось тому без порівняльної методи вивчення на­ші власні вірування не ясні. Є багато спільного або подібного в віруваннях усіх слов’янських народів, а ще більше їх у слов’ян східніх, — українців, ро­сіян, білорусів, — за час дохристиянський, бо вони проходили спочатку близьку дорогу своєї культури та духового розвою.

Початковий людський світогляд по всій землі був примітивний і близький до себе, і ця близькість поставала не конче через впливи, — однаковий стан приводив до однакових наслідків, і тому не треба шукати неодмінно запозичень скрізь там, де е ця первісна близькість. Ось через це в багатьох наро­дів і вірування, і обряди часто нагадують одні од­них, і то навіть тоді, коли між ними просторінь ду­же далека, напр. українці й австралійці.

Розподіляти дохристиянські вірування на якісь окремі доби ще не маємо змоги, і наука цього ще не робить. Християнство запроваджено в нас офіційно вже досить пізно, бо при кінці X віку, в 988-му році (Є. Голубинський переконуюче встано­вив, що в 990-му році), а ввесь час до того звемо дохристиянським. Але реально 988-ий рік не був якоюсь міцною стіною, що відразу заступила всі ті вірування, що доти панували, — вони міцно трима­лися ще довго й по 988-му році.

Найдавніша доба життя кожного з народів Ев- ропи, в тому й нашого, це т.

Друга доба в історії вироблення наших віру­вань— це доба загально-слов’янська, кі­нець якої наука вже добре знає.

Теперішні наукові досліди над станом життя й культури нашого народу міцно встановили, що була в нас т. зв. Чорномбрсько-Дунайська доба нашої культури, коли ми заселювали на півдні береги Чорного моря та обидва береги гірла Дунаю. Це був довгий час IV—ЇХ віків, що тривав не менше яких 500 літ. Початковий наш Літопис, як знаємо, виводить усіх слов'ян з Дунаю.

Ось лробуваючи на цій території ми стикалися з багатьма найрізнішими впливами, з багатьма ві* руваннями, і основи своїх вірувань ми витворили вже за Чорноморсько-Дунайської пори. Стрічалися ми там не тільки зо всім світом слов'янським, але й з світом греко-романським, і ще десь за тієї доби прийшли до нас від римлян Коляда, русалії, Доля й ін. З греками ми мали за цей час, особливо в Кри­му, широкі реальні стичності.

Східні, надр, індійські впливи реально йшли до нас через монголів, турків та персів, особливо в районі Кавказу. Тут же були й впливи юдейські, що пізніше, за доби хозар, сильно збільшилися.

Схід впливав на нас надзвичайно довго, понад тисячу літ, впливав різними шляхами, і на ці східні впливи треба звертати пильну увагу; усяка астро по - гія, алхимія, кабала й т. ін., — усе це йшло до нас зо Сходу. Проф. Є. Аничков у своїй праці 1914 р.: „Язы­чество и древняя Русь” зовсім слушно закликає до­сліджувати й північні фінські вірування для зрозу­міння наших дохристиянських.

Усякі вірування, раз защепившися, тримаються дуже вперто, проте підпадають і різним впливам. Але ніколи не приймається те, на що в нас удома не­ма свого доброго сприятливого грунту. Отож, за час Чорно морсько-Дунайської доби розвинулися наші вірування, що охопили головно природу, — її

— 401 — явища, світ звіринний та рослинний, і творилися відповідні обряди.

Пізніше, десь з IX віку, розпочалася в нас К и- ї в с ь к а доба життя й культури, і тоді закінчилися наші дохристиянські вірування, що прийняли вже ті форми, які позостаються в нас дуже довго, а почасті й дотепер. Українські племена мусіли покинути Чор­номорсько-Дунайські простори й осістися головно по Дніпру, і тут уже творилися й нові вірування й обряди, переважно хліборобського характеру, і пе­ретворювалося те, що було припинене з розселення.

Далі, в своєму викладі вірувань, я не подаю їх­ньої хронології, бо цього наука не спроможна ще зробити. Звичайно, багато з того, що я подаю, зна­ходимо і в інших народів, але підкреслюю, — не конче через запозичення, а головно через однако­вість грунту їхнього розвою. В кожному процесі завжди буває своє й чуже, поєднані в одну нерозір- вальну цілість. Серед тут подаваного можуть знайтися й ті явища, що постали вже по 988 році, але розвивалися вони на грунті дохристиянському, і тільки з ним і зв’язані істотно. Ось через це часто дуже трудно розрізнити, як належить писати: чи Бог, Божий (доба християнська), чи бог, божий (доба дохристиянська).

Але цікаво тут зазначити, що вже наші книжни­ки XI віку добачали в поганстві дві добі: 1. почитан­ия сил природи й 2. ідолопоклонство. Таку власне думку висловлює й грецький філософ перед князем Володимиром: „На 70 і един язик разділишася і ра- зідошася по странам, кождо свой нрав прияша, і по дьяволю научению ові рощениєм і кладязям жряху (приносили жертви), і рікам, і не познаша Бога. По сем же дьявол в болша прелщения вверже человіки, і начата куміри творити, ові древяния і мідяния, а

друзії мороморяни, злати і сребряни, і кланяхуться їм, і привожаху сини своя і дщери своя, і закалаху пред ними, і бі вся земля осквернена” (Іпат. Літоп. під 986 р. ст. 61—62). Оце такий поділ давнього по­ганства ще заховався був у пам’ятках людей XI віку.