Сварог.

В науці остаточно не встановлено, чи слов’я­ни мали розуміння Єдиного Бога, бо всі свідчення говорять про них, як про мнобожників. Грецький письменник VI віку Прокопій у своєму творі „Про готську війну” III.

Початковий наш Літопис також, оповідаючи про договори з греками, подає ніби звістку про Од­ного Бога в киян, але дуже неясно. В договорі кня­зя Ігоря з греками (944—945 р.) читаємо про того, хто порушить цей договір: „Да будеть клят от Бо­га, і от Перуна”. А в договорі Святослава 971 р.: „Да імієм клятву от бога, в єго же віруєм, в Перуна, і в Волоса, скотья бога” (ПСРЛ І. 31). Тут вираз „от бога” неясний, бо може бути й „от Бога” для хрис­тиянської частини. Дослідник А. Фаминцин бачить тут верховного бога, окремого від Перуна й Воло­са (ст. 141).

Розуміння Нёба первісні люди мали здавна, бо наочно бачили, що з нього йде їм світло та дощ, тому й обожили його з найдавнішого часу. Небо — це все те, що над їіами. Так само й слов’яни почи­тали Небо й молилися до нього. За вірою наших предків, Небо — це місце, де живуть боги, це Па­лата Божа, а з 6 р і — це вікна, в які вони вигля­дають на світ. На Небі все добре, бо Боже, а звідси наша стара поговірка: Живе, як у бога за дверима, або: Батьки раді своїй дитині й Неба при­хилити. На всяку їжу в нас кажуть: Дар Божий. Ро­зуміння „Небо”, „Небеса” слов’яни мали своє ще задовго до прийняття Християнства, і грецьке пе£ов не змогло виперти його.^[29]

Можливо, що на початку єдиним головним бо гом був у нас С в а р о г, бог Неба, сам Небо й світ ло. Він був основою всього, це прабог, владика сві ту.

В Іпатіевому Літопису під 1114 роком читаємо, що по СварозІ „царствова син его, іменем Солнце, его же наричють Дажьбог. Солнце царь, син Сва- рогов, єже єсть Дажьбог, бі бо мужь силен”. В цьому місці цього Літопису подається уривок з ві­зантійського хронографу VI-VI! віку Іоана Малали про Гефеста й його сина Геліоса, і, цікаво, що наш Літописець Гефеста переклав Сварог, а Геліоса — Даждьбог, „син Сварогов”. Це переклад десь X ві-

ку. В Слові XI віку „Како первое, погани суще, язи­ці (народи) кланялися ідолом”, за списком XIV ві­ку, вогонь зветься Сварожичем: „І огневі Сварожи- ці моляться”.

Свого часу В. Ягіч у свойому журналі „Archiv für SI. Ph.” т. IV сильно удоводнював, що Сварог не був найвищим богом у слов’ян, що до давніх па­м’яток він попав тільки випадком; крім того, це був ніби бог північний, новгородський, а не південний. Такої ж думки тримається й Е. Аничков у своїй ди­сертації 1914 р.: „Язычество и древняя Русь”; він твердить, що Сварог взагалі не був богом, а назва постала від Сварожич, що визначала священний во­гонь біля стодоли, і тому його нема серед Володи- мирових богів, хоч його почитали хлібороби. Але не всі погоджуються з думками Ягіча, напр. Μ. Гру- шевський (див. Історія І. 530), і Сварог таки позо- стається господарем українського Олімпу.

В науковій літературі Сварог — це бог вогню, тому він опікун ковальства і ковалів, а також опікун ремесла, шлюбу і родинного щастя. У грецькій мі- тології йому відповідні боги Гефест і Прометей.

Щодо ковальства, то в Християнстві покрови­телем ковальства, замість Сварога, стали Святі Кузь­ма і Дем’ян (пам’ять 1—14 листопада).

2.