Перун.

У X віці в нашій українській мітології перше місце займає вже не Сварог, але Перун¹¹, відомий

¹¹ Про Перуна в нас існує вже не мала література. Крім вищеподаної загальної літератури, зазначу ще: St.

7 - 9461 і іншим слов'янським народам, а також литовцям (у них Регкипав). Перун головно бог грому й блис­кавки, володар Неба. Він творча сила, що ожив­лює все, податель дощу. Пізніше це бог воїн, покро­витель війська. Військо, на доказ вірности договору, клянеться завжди Перуном у Києві, де на одному з пагірків стояв його прикрашений бовван: сам був дерев’яний, голова срібна, а вуса золоті. На крила­тих вогнистих конях Перун їздить по ебу в вог­ненній колесниці. На зиму він замикає Небо й за­синає, а весною своїм могутнім молотом розбиває зимові пута з землі, і все знову оживає. Старе опо­відання каже, що як прилетить з Вирію зозуля, во­на будить Перуна з зимового сну, і він відмикає Небо й пускає на землю тепло. Тому й зозуля віщий птах.

У Початковому Літопису бог Перун згадується кілька разів. Уже мужі князя Олега „водиша му- жий на роту (присягу), і кляшася оружьем своїм, і Перуном, богом своїм” ПСРЛ І. 13, під 907 р.). В договорах з греками 945-го й 971-го років руси­чі клянуться так само Перуном, що в таких догово­рах згадується на першому місці серед інших богів.

В одному давньослов’янському перекладі грець­кого оповідання про Олександра Македонського ім’я бога Зевеса, що стоїть в оригіналі, перекладе­но словом Перун^[30], а це вияснює значення цього бога. Про те саме свідчить і чеський Ґлоссарій 1202-го року, в якому слово Перун пояснюється сло­вом Юпітер.

³² Афанасьев, т. 1 ст. 250.

старець Перун І Хоре жидовин”. Перуна згадують і багато інших пам’яток, див. їх вище.

Перун на всіх наводить страх, бо б’є своїми вогненними стрілами, цебто громом, демонів, але може вдарити й злу людину, чому в нас — особливо в Західній Україні — аж дотепер збереглося старо­давнє прокляття: „Бодай тебе Перун побив!”

Уявлення та повір’я про грім та блискавку в нас дуже старі. Під час грому забороняється свистіти чи співати, а також їсти або спати, бо грім заб’є. Злі сили сильно бояться грому й шукають собі ря- тунку під деревами, тому там не слід ховатися, щоб випадком не вбило разом з нечистим. Правда, гро­му всі бояться, і тільки про відчайдушну людину говориться: „Він і грому не боїться”.

Вдавнину сильно була поширена ворожбитська книга „Громник”, в якій подавалось багато різних повір’їв, напр.: Коли зростає луна, і сильно загри­мить, то „великий муж помре”. Громова стріла має цілющу силу й помагає від хворіб.

Перун, коли вперше по зимі виїздить на Небо, то своїм першим громом воскрешає землю. Цей перший грім дає силу не тільки землі, але й людям. Коли вперше гримить, то ще й тепер хрестяться й опираються спиною об дерево чи об що інше, і спина не буде боліти цілий рік, І буде щаститися такій людині.

Перун посилає блискавки, що весною бу­дять землю до життя й оплодотворюють її дощами. Блискавки проганяють, коли треба, хмари, а та­кож злих демонів, і випускають на волю Світло. Коли що запалила блискавка, гасити не вільно, та й даремно: не загасиш, але можна загасити — як подають перекази — молоком, особливо козиним, та сироваткою.

Пізніше, з прийняттям Християнства, культ Пе-

руна забувався дуже поволі, і не забувся зовсім, але був перенесений на Святих громовиків: Іллю, Ми­хайла й ін. Постало кілька громових Свят: Гаври- їла 13. VII, Кйрика 15. VII, Іллі 20. VII, тріскуна Ан­на 25. VII, Палйкопа — Пантелеймона 27.

Як грім ударить, треба хреститися; пор. приказ­ку: „Грім не вдарить, мужик не перехреститься”¹⁸. Прийшовши в четвер увечері зо Страстей, дітям опалюють страсною свічкою трохи волосся, — щоб не боялися грому; так само помагає й громнйця, стрітенська свічка. Під час г р о з й, коли Перун чи Ілля женеться за нечистою силою чи за демоном, треба конче позатикати комини, щоб ці сили часом не вскочили до хати. Крім цього, на двір, на зливу, за двері треба викинути навхрест поскладані коцю­бу та вилошника, щоб часом зла сила не забралася до хати й через двері. Взагалі ж грози сильно ля­каються й тепер.

Е. Аничков твердить, ніби Перун був головним богом тільки Київських князів Рюриковичів — Іго- ревичів та дружини, а купецтво та селянство мали своїх богів, тому народ і не боронив його, коли Пе­руна скидали в Дніпро. Ставши самовладцем, Воло- дймир хотів піднести значення Перуна найвище, — ^[31]

бог великого князя мав стати богом богів. Воло­димир 980 р. виставив Перуна за стіни „Теремного Двору”, і тим призначив його для вселюдного по­читания. Тому він ставить Перуна і в Новгороді: „Володимир посади Добриню, у я (дядька) своего, в Новігороді. І пришед Добриня Новугороду, по­стави Перуна кумира над рікою Волховом, і ему кланялися людьє Новгородьстії, аки Богу” (Іпат. Літ. ст. 53 під 980 р.). Але це теорія сумнівна, — ма­ємо багато вказівок, що Перун був богом повсе­людним, інакше різні „Слова” й не виступали б проти нього. Як я вище вказував, саме слово „пе­рун” сильно поширене по Україні^[32] й тепер, а це свідчить, що бог цей таки був і богом народнім; крім цього, Літопис свідчить, що народ плакав, ко­ли тягли Перуна в Дніпро.

Слово „Перун” часом виводять від пьрати — бити, чавити. Литовське Perennas, албанське Перин- ді (ді — це бог). Рожнецький доводив германське походження Перуна, але не переконливо. А Торп литовське Perennas ставить поруч з германським fairguni — холм, покритий лісом. Уже Корш твердив, що про слов’янське походження слова Перун не мо­же бути й мови.

На Зах. Україні слово перун живе й часте. Поль­ське piorun — тепер це грім, блискавка, удар грому,

У глибоку давнину Перун був богом хлібороб­ства, і це він насилав дощ. А пізніше, з розвоєм вій­ськових справ, Перун став богом воїном.

3.