5.5. Адаптація організму до змін факторів зовнішнього середовища

Здоров’я визначає процес адаптації. Адаптація дає можливість пристосуватися до зовнішнього середовища, до росту і старіння, до лікування хвороб, полегшення страждань у чеканні смерті.

Онтогенез (гец. онто – єство + гене(ис) – породжую, процес виникнення) – у біологічному змісті – індивідуальний розвиток живої істоти, який охоплює всі зміни, що зазнає організм від стадії запліднення до закінчення індивідуального життя.

Здоров’я не існує само по собі, раз дане, постійне і незмінне. Воно потребує ретельної турботи протягом усього життя – від народження людини до її смерті.

Організм людини може нормально функціонувати тільки тоді, коли умови зовнішнього середовища відповідають оптимальним. Якщо умови зовнішнього середовища змінюються, стають несприятливими, то на протидію їм організм людини включає спеціальні механізми, які зберігають постійність внутришнього середовища чи змінюють його в межах допустимого.

Можливість існування організму в умовах середовища, що постійно змінюються, забезпечується за рахунок механізму, який називають адаптацією.

Адаптація (від лат. adapto – пристосування) – це динамічний процес пристосування організму і його органів до мінливих умов зовнішнього середовища, завдяки якому в організмі підтримується сталість внутрішнього середовища.

Процес адаптації реалізується щоразу, коли в системі «організм–середовище» виникають значні зміни.

Адаптація в будь-якому виді людської діяльності поділяється на психологічну, соціальну і фізіологічну.

Психологічна адаптація – це процес встановлення оптимальної відповідності особистості і навколишнього середовища, що дає змогу людині задовольняти актуальні проблеми і реалізовувати пов’язані з ними цілі, зберігаючі здоров’я.

Соціальна адаптація – це приведення індивідуальної та групової поведінки у відповідність до норм і цінностей суспільства.

Фізіологічна адаптація – це сукупність фізіологічних реакцій, що лежать в основі пристосування організму до змін навколишніх умов і спрямовані на збереження відносної сталості його внутрішнього середовища – гомеостазу.

Гомеостаз (від грец.homoios – подібний, однаковий і грец. stasis – стан, непорушність) – це відносна динамічна сталість складу і властивостей внутрішнього середовища і стійкість основних фізіологічних функцій організму людини.

Гомеостаз в організмі підтримується на всіх рівнях його організації і забезпечує динамічну рівновагу організму і зовнішнього середовища.

У межах діапазону толерантності людина пристосовується до умов довкілля завдяки численим захисним і пристосувальним (адаптивним) реакціям організму (рис. 16), головні з яких:

- підтримання сталості властивостей внутрішнього середовища (гомеостаз),

- регенераційні процеси,

- імунітет,

- регуляція обміну речовин тощо.

Рис. 16. Фактори, що визначають індивідуальне здоров’я та захворювання

В межах оптимуму (рис. 17) ці реакції забезпечують найефективніше функціонування, високу працездатність, ефективне відновлення. Так в разі переходу якого-небудь фактора в зону песимуму ефективність окремих адаптивних систем знижується, або пристосовувальна здатність взагалі втрачається. В організмі починаються патологічні зміни, що свідчить про певне захворювання.

Рис. 17. Діапазон толерантності та деякі симптоми потрапляння в зону песимуму