Ад'ювантна системна хіміотерапія

Лише 5% хворих на РПЗ є потенційно операбельними, при цьому в 80-86% хворих, які підлягають тільки хірургіч­ному лікуванню, згодом розвивається рецидив захворюван­ня, тому тривалість життя при неоперованому РПЗ не пе­ревищує, за даними різних авторів, 3-6 міс.

Лікарська терапія РПЗ залишається складним розділом сучасної онкології. Аналіз існуючих даних за ефективністю ПХТ у більшості випадків утруднений через недосконалість дизайну більшості проведених у минулому досліджень (не­великі групи хворих, велике число пацієнтів з невимірюва- ними проявами хвороби, невелика кількість рандомізова- них досліджень, недооцінка впливу прогностичних фак­торів і симптоматичної терапії і т.і.).

Разом з тим, не викликає сумнівів, що при дисемінова- ному РПЗ хіміотерапія, у порівнянні з симптоматичним лікуванням, дозволяє збільшити тривалість життя і пол­іпшити його якість. Ретроспективна оцінка ефективності різних схем ад'ювантної хіміотерапії 527 хворих, які лікува­лися в період з 1982 по 1988 рр., не виявила значимих розходжень у медіані тривалості життя після лікування: 12,4 міс. — серед хворих, які одержували хіміотерапію, 11,5 міс. — серед хворих, що не одержували хіміотерапію. Однак, проспективне рандомізоване дослідження щодо оцінки ефективності болюсного введення 5-фторурацилу з лейковорином з 1-го по 5-й день з інтервалом 28 діб (усього 6 циклів) після хірургічного лікування протокового раку ПЗ, проведене в 11 європейських країнах у рамках ESPAC- 1 (Europen Study Group for Pancreatic Cancer) з 1994 no 2000 pp., показало, що медіана виживання серед хворих, які одержували ад'ювантну хіміотерапію, була вірогідно вищою, ніж без хіміотерапії (відповідно, 19,7 і 14 міс. (рі 2-й дні кожні 3-4 тижні або в дозі 20 мг/м₂, чи щотижня 60-75 мг/м₂ 1 раз у 3 тижні; при використанні ліпосомальної форми доксорубіцину стабілі­зація хвороби відзначена в 30% хворих;

Епірубіцин — ефективність, за даними різних авторів, складає від 13 до 37%; використовується в дозах 75-90 мг/ м2 1 раз у 3 тижні;

Стрептозотоцин забезпечує короткочасні ефекти у 8- 10% хворих;

Метилнітрозосечовина ефективна в 13% хворих.

Гемцитабін у первісних дослідженнях виявив помірну активність при РПЗ (11% об'єктивних ефектів), однак, був відзначений виражений симптоматичний ефект (зменшен­ня больового синдрому, поліпшення загального стану, збільшення маси тіла), у тому числі при відсутності об­'єктивних ознак зменшення розмірів пухлини.

На сьогоднішній день монотерапія гемцшпабіном (1000 мг/ м2 внутрішньовенно 30-хвилинна інфузія в 1, 8-й і 15-й дні з інтервалом 2 тижні) може розглядатися як стандарт першої лінії хіміотерапії дисемінованого раку підшлункової залози. При відсутності гемцитабіну можливе використання однієї зі схем уведення 5-фторурацилу.

Виявлення рецепторів статевих стероїдних гормонів у тканині пухлини підшлункової залози стало підставою для вивчення ефективності ендокринних препаратів (LHRH- аналоги, октреотид, тамоксифен, флютамід) при гормоно­терапії РПЗ. На жаль, ці дослідження не увінчалися успіхом, але робота в цьому напрямку продовжується. Перспектив­ним напрямком досліджень при РПЗ варто визнати вивчен­ня ефективності нових груп препаратів, у тому числі інгібіторів фарнезілтрансферази, рецепторів тирозинкінази, металопротеїназ, антиангіогенних факторів та ін.

За рядом повідомлень ад'ювантна регіонарна хіміотерапія (з внутрішньосудинним уведенням 5-фторурацилу, міток- сантрону, препаратів платини — у черевний стовбур, загаль­ну печінкову артерію або ворітну вену) при протоковій карциномі ПЗ поліпшує показники виживання, мабуть, за рахунок зменшення частоти метастазів у печінці. Додаткова інтраопераційна радіотерапія не призводить до вірогідного поліпшення результатів.