Механічна жовтяниця

Розвиток механічної жовтяниці (МЖ) у хворих зі злоякіс­ними новоутвореннями підшлункової залози значно обтя­жує перебіг основного захворювання і вимагає вживання невідкладних заходів, спрямованих на декомпресію жовчо­вивідної системи.

Серед злоякісних пухлин, які ускладнюються розвитком механічної жовтяниці, найчастішими є: ураження підшлун­кової залози — 45-47%, рак жовчних проток 18-20%, пух­лини фатерова соска і рак жовчного міхура 12-15%.

Розвиток механічної жовтяниці, як правило, свідчить про значне поширення пухлинного процесу і зменшує імовірність виконання радикальної операції до 2,0-2,5%. Однак, це положення не є абсолютним, тому що в ряду пацієнтів після ліквідації механічної жовтяниці вдається виконати радикальні операції.

В даний час арсенал оперативних методів ліквідації МЖ містить у собі такі втручання:

— ендоскопічну папілосфінктеротомію (ЕПСТ), ендо­скопічну ретроградну холангіопанкреатографію (ЕРХПГ) і назобіліарне дренування;

— черезшкірне черезпечінкове дренування жовчних про­ток (ЧЧДЖП) з черезшкірною черезпечінковою холангіо- графією (ЧЧХГ),

— різні варіанти ендопротезування жовчних проток;

— холецистостомію під контролем УЗД, КТ чи лапарос­копа;

— інтраопераційні методи декомпресії жовчних проток при проведенні паліативних і радикальних операцій.

Перебіг механічної жовтяниці рідко супроводжується бо­льовим синдромом, однак часто ускладнюється проявами холангіту, інтоксикацією різного ступеня вираження і роз­витком печінкової недостатності. У зв'язку з цим хірургічні втручання у хворих з МЖ супроводжуються великим чис­лом ускладнень, а летальність досягає 15-30%, що в кілька разів вище, ніж у тих випадках, коли МЖ удається ліквіду­вати до операції. Тому своєчасна ліквідація біліарної гіпер­тензії належить до числа першочергових задач при лікуванні хворих зі злоякісними новоутвореннями.

Адекватна декомпресія жовчовивідної системи припус­кає усебічне доопераційне обстеження пацієнтів, котре повинно містити в собі оцінку поширеності пухлинного процесу і функціонального стану печінки, виявлення рівня блоку жовчовивідних шляхів. Для цього використовуються сучасні неінвазивні (УЗД, KT, МРТ, ендоскопія) та інва- зивні (ЧЧХГ, лапароскопія, інтраопераційна ревізія) методи дослідження. У зв'язку з тим, що більшість хворих на РПЗ надходять у пізній строк від появи МЖ, багато дослідників вважають оптимальним проведення лікування у два етапи. На першому етапі виконується тимчасова зовнішня або внутрішня декомпресія біліарної системи, а на другому, після ліквідації МЖ, виконується планова радикальна опе­рація.

Подібна тактика дозволяє знизити кількість післяопера­ційних ускладнень і рівень загальної летальності.

В даний час найкращими вважаються малоінвазивні спо­соби декомпресії жовчовивідних шляхів, насамперед ендос­копічні і черезшкірні.