Політичні відносини

Що таке політичні відносини? Політичні відносини — взаємодія суб 'єктів політики і влади, де відбувається їх об 'єднання або роз 'єднання, передача ідей, поглядів, обмін ресур­сами (впливом, інформацією, знаннями та ін.), передача вольових устремлінь від одного суб 'єкта (активного) до другого (пасивно­го).

Спілкування — необхідний початковий акт влади. В будь-яких формах спілкування означає вплив, обмін (думками, поглядами, та ін.), узгодження або політичний потенціальний чи актуальний конфлікт. Легкість, частота, активність спілкування характеризує політичні відносини в суспільстві, їх відкритість, політичну і громадянську культуру. Співвідносини формалізованого і нефо­рмального спілкування дозволяють судити про стан демократії в суспільстві. Розвиток міжнародного спілкування свідчить про важливість і вагу держави в міжнародних відносинах, її автори­тет, активність. Співвідносини формальних, офіційних і нефор­мальних видів політичного спілкування свідчать про політичний вигляд суспільства, який може варіюватися від відомостей спіл­кування до легалізованих форм, а неформальні — забороненим, підпільним або дисидентським (в тоталітарному суспільстві) спі­лкуванням до вільного поєднання всіх видів, формальних і нефо­рмальних, що і є найефективнішим.

Політичні відносини відіграють у суспільстві настільки ж зна­чну роль, як і соціальні та економічні відносини, вони характери­зують тип суспільної організації, стосунки експлуатації, пану­вання і підкорення або співробітництва, взаємодії і політичної єдності. Зміст політичних відносин визначається відносинами держави і суспільства, влади і народу (тобто відносинами функ­ціональної політичної диференціації), класів, груп і верств суспі­льства, структурною соціально-політичною диференціацією сус­пільства, і на рівні внутрігрупового, міжгрупового і міжіндивіду- ального спілкування — ступенем розвитку суспільного процесу, його демократизації, політичними свободами, доступністю інфо­рмації і контактів, тобто також і матеріальними можливостями людини, і особливо — рівнем політичної культури суспільства.

Інтенсивність політичних відносин змінюється в залежності від зміни загального тонусу політичного життя і може також хи­татися в залежності від його активізації та спаду. В періоди криз, в залежності від реакції влади і суспільства, вони можуть завми­рати (введення надзвичайного становища, збройна сутичка, реп­ресії та ін.) або бурхливо розвиватися (в періоди революцій, від­критих демократичних реформ та ін.). В структурі політичних відносин розрізняються конфлікти компромісні і консенсусні (уз- годжувальні) — відносини, основані на взаєморозумінні та одно­стайності сторін. Всі вони охоплюються типом договірних відно­син. Домовленість як принцип політичної організації суспіль­ства — одна з універсальних, загальних форм політичних відно­син. Договірна практика отримала теоретичне оформлення в кон­цепції договірних відносин влади (держави) і суспільства (наро­ду).

Особлива форма політичних відносин — відносини політики як організаційної та регулятивно-контрольної системи суспільст­ва з іншими політичними організаційно-регулятивними система­ми — економічною, правовою, ідеологічною, моральною та ін. Відносини між ними існують через необхідність координувати системи, організовувати і спрямовувати їх, чому і служить полі­тика. Нормальна форма відносин таких систем — взаємодія, хоча вона можуть бути і опозиційною, і конфліктною. Відносини між політикою та іншими системами, що формують суспільство, утворюють нові, суміжні або складні, форми політичних відно­син, які складаються в сфері економічної, культурної, наукової політики і багатьох інших аналогічних форм.

Відносини між політикою та іншими системами і сферами су­спільства визначаються рядом загальних закономірностей:

— політичні відносини обмежуються допустимими межами, за якими між сторонами відносин виникають напружені конфлік­ти, що завдають шкоди таким відносинам і одній або обом їх сто­ронам (наприклад, уповільнення економічного зростання внаслі­док надзвичайної політизації економіки — політичного диктату, застосування командно-адміністративних методів управління, за­надто великого державного втручання та ін.);

— відносини взаємні, не існує одного напрямку, що визначає їх (наприклад, тільки від економіки до політики або навпаки), і ця обставина відображена в утворенні співвідносин між парними формами: політичної економіки і економічної політики, культур­ної політики і політичної культури та ін.;

— двосторонні відносини визначаються, врешті-решт, не тільки самими системами, але й іншими близькими сферами від­носин або ж всією їх сукупністю (наприклад, відносини політики і економіки пов’язані з ідеологією, культурою, наукою, правови­ми відносинами, і ці зв’язки можуть бути визначальними).