Статусні позиції і політична поведінка особи

Між статусом соціальних верств, груп та індивідів, що визначає відносини рівності та нерівності, та політичними ресур­сами існують відмінності. Існує розподіл прибутків, багатства, знання, професій, організаційних позицій, поділ ресурсів, засобів, за допомогою яких кожний індивід або соціальна спільність впливають на поведінку інших суб’єктів у різноманітних обста­винах.

Соціальні суб’єкти, що контролюють управлінські органи держави, можуть використати владні можливості для перебудови первісного розподілу політичних ресурсів як результату функці­онування соціально-економічних інститутів за допомогою подат­ку на прибуток або нав’язати обмеження інвестування тощо. Ко­нтролюючі політичну владу, соціальні верстви, групи можуть також створити і розподілити нові політичні засоби (виборче право, право створення політичних партій тощо). Еквівалентом екстремальної нерівності в політичних ресурсах, засобах висту­пає і екстремальна нерівність в розподілі ключових ресурсів, за­собів: прибутку, багатства, престижу, освіти тощо.

В традиційних суспільствах освіта, багатство, прибуток, пре­стиж і влада тісно пов’язані (корелюють). В суспільстві економі­чно розвиненому створюється інша система розподілу нерівності: суб’єкт, що має низький ранг у порівнянні з одним політичним ресурсом, засобом, володіє шансами досягнути успіхів у порів­нянні з іншим. Політична нерівність зберігається, але перестає бути кумулятивною, тобто такою, що концентрується. В країнах, що досягли високого рівня економічного і політичного розвитку, екстремальна нерівність найважливіших політичних засобів руй­нується, але в результаті виникають не егалітарна (зрівняльна) система, а великий паритет у розподілі політичних засобів, ре­сурсів, їх доступність. Звідси, головна проблема соціальної стру­ктури, її політичних наслідків не в рівні соціальних відмінностей, а у ступені її відкритості, тобто в формі нерівності рівнів соціа­льної декомпозиції.

Не тому, що соціальні спільності, верстви можуть запропонува­ти нову політику або самі висунути якісь адміністративні вимоги, які вони бажають задовольнити, прагнучи до влади, а тому, що ви­грали, або розподіл влади є риса досягнутого статусу. Якщо ж со­ціальний статус є мета соціальних верств, груп, які суперничають, то проблемою стає, хто ж визначає урядову політику, а не самий зміст урядової політики. Теорія статусної перестановки зважає на психологічні проблеми тих соціальних верств, груп, що знімають свій соціальний статус внаслідок політичних змін (зміна політич­ного режиму, зміна спрямованості соціально-економічної політики тощо). В умовах, коли об’єктивні соціально-економічні характери­стики соціальних класів не знижуються (наприклад, прибуток), але відбувається зростання статусу нижчих класів, які швидко підні­маються на більш високі позиції в соціальній ієрархії, пояснюється і політизація соціальних класів. Соціологи Ральф Дарендорф, Сеймур Мартін Ліпсет та ін. відзначають, що статусна перестанов­ка (відносне зниження статусу традиційно впливових соціальних верств, груп) є важлива причина зростання раціонального право­вого руху в Центральній Європі в міжвоєнний період. Низхідна мобільність звичайно супроводжується упереджуючим ставленням до соціальних політичних і етнічних меншостей. I той, хто втрачає статус, більш агресивний до меншості, аніж соціальні верстви, що мають стабільно низький соціальний статус.

2.