Сутність політичної еліти, концептуальні напрями тлумачення. Типологія еліт

Влада в кожній країні, незалежно від політичного режиму, здійснюється визначеною групою людей - елітою. Елітисти (вчені, що вивчають проблему еліти) стверджують, що ще з ста­родавніх часів людство було розділено на дві нерівні частини - правлячу групу і маси.

Слово еліта (від лат. eligere та фр. elite означає кращий, добі­рний). У суспільних науках термін широко не вживали в Європі до кінця XIX - початку XX ст., у США - до кінця 30-х рр. XX ст., а в Україні - до початку 90 рр. XX ст.

Що таке еліта? У відповіді на запитання наука виявляє більш розбіжностей, ніж згоди. Спроби згрупувати строкаті визначення еліти дають можливість виявити два загальні кон­цептуальні напрями у тлумаченні цієї проблеми: ціннісний та структурно-функціональний.

Ціннісний напрям пояснює існування еліти певною "пере­вагою" (моральною, інтелектуальною тощо) одних людей над іншими. Найбільш поширений варіант цього напряму - теорія "демократичного панування еліт". Суть теорії може бути реп­резентована кількома її головними тезами. Це істотне зростан­ня ролі в суспільстві елітарних груп; захист прав еліти "волод­іти й правити", твердження, що нерівність - підвалина соціального життя. До вартісних підходів до еліти належить й геніократія - ідея про месіанську функцію генія, яка також до­сить поширена.

Структурно-функціональний напрям акцентує увагу на важ­ливості функцій управління, які й визначають владну роль людей, котрі їх виконують.

Рамки структурно-функціонального напряму розширюють суміжні з ним елітаристський та плюралістичний підходи до тлумачення еліт.

Згідно з елітаристським підходом суспільством керує еліта, яка об’єднує тих, хто має владу, насамперед у політичній, еко­номічній, військовій царинах. Члени цих еліт об’єднані єдини­ми інтересами, згуртовані. Ця єдність, у свою чергу, має корін­ня в однаковому соціальному походженні, високому рівні освіти, матеріальній забезпеченості. Завдяки цьому існує цир­куляція людей, які обіймають владні посади. Цей взаємообмін лідерами стимулює появу й функціонування монолітної еліти влади, що має єдині ціннісні орієнтири.

Прихильники плюралістичних тлумачень еліти обстоюють її різноманітність. Вплив кожної з еліт обмежений специфічною для неї сферою діяльності. Ні одна з еліт не може домінувати у всіх сферах діяльності. Наявність численних центрів влади є достатньою підставою для контролю за владними структурами, за змістом, методами їх діяльності, їх відповідальністю суспіль­ним проблемам.

Розібратися в різноманітності еліт допомагає її типологія. Типологізувати еліту можна за безліччю критеріїв.

Як перший критерій типізації еліт розглянемо джерела та способи її формування. Наприклад, якщо пріоритетним шля­хом належності до еліти є багатство, то вона має плутокра­тичний (від гр. pluyos - багатство та kratos - влада) харак­тер; якщо нехтування моральними нормами, то макіавелістсь- кий характер тощо.

Другим критерієм типізації еліт є зміст функцій та цілей їх діяльності.

У зв’язку з цим виділяються контреліта і квазіеліта. Кон- треліта - це владні групи, які існують у складі діючої еліти або паралельно з нею й протидіють їй. Тлумачення терміна "квазі­еліта" (іноді її ще називають псевдоеліта) складне. Що є виз­начальними характеристиками квазіеліти? Це, перш за все, сакралізація, тобто наділення явищ, людей "священним" змістом, впровадження у суспільну свідомість низки по­трібних постулатів. Для громадян таке обожнення влади обер­тається насадженням духу недовіри, страху, доносу, а водно­час сліпою вірою в мудрість можновладців.

Підкреслимо, що квазіеліта - це соціальне, колективне яви­ще. Для здійснення переходу до іншої, не ілюзорної, а реальної соціальної конструкції необхідне не тільки нове духовне фор­мування народу, а й становлення істинної еліти.

У формуванні політичної еліти велике значення мають си­стеми її рекрутування. Розрізняють дві системи рекрутування еліт: система гільдій та антрепренерська система (підприємниць­ка). У чистому вигляді вони зустрічаються рідко. Антрепре­нерська більш характерна для демократичних держав, система гільдій - для авторитарних, хоч її елементи застосовуються і в демократичних країнах, особливо в економіці і державно-адмі­ністративній сфері.

Для системи гільдій характерні :

♦ закритість, відбір претендентів на більш високі посади із самої еліти, ієрархія;

♦ наявність високих вимог для заняття посад (партійність, вік, освіта, характеристика тощо);

♦ закрите коло електорату (люди, що здійснюють відбір) - в нього входять лише члени керівного органу влади (бюро, ради тощо) або питання вирішує один керівник - голова уряду, фірми тощо;

♦ репродуктування існуючого типу еліти: тоталітарного, авторитарного, демократичного.

Для антрепренерської системи характерні:

♦ відкритість, можливість претендувати на посаду багатьом представникам різних груп;

♦ невелика кількість формальних вимог;

♦ широке коло електорату, який включає всіх виборців краї­ни, конкурентність відбору;

♦ першочергова значущість особистих якостей, вміння за­хопити ідеями і програмами;

♦ можливість досягнення пропорційності представлення в еліті різних соціальних груп населення, політичних партій і рухів.

Ці обидві системи мають як позитивні, так і негативні риси. Антрепренерська відкрита для молодих лідерів і інновацій. Проте існує імовірність ризику і непрофесіоналізму, неперед- баченості в політиці. Система гільдій характеризується більшим професіоналізмом, досвідом, передбачуваністю, проте схильна до бюрократизації, консерватизму, призводить до перетворен­ня в замкнуту касту.

Отже, повторимо вслід за одним із засновників теорії еліт італійським вченим В.Парето, подобається це комусь чи ні, але людське співтовариство є неоднорідним і люди відрізняються фізично, морально, інтелектуально. Еліта, місія якої на початку XXI ст. дедалі більш окреслюється не у протиставленні себе народу, а у приведенні до спільного знаменника окремих інди­відуальних воль, які самостверджують себе в усій їхній різно­манітності, формує лідерство й безпосередньо спирається на такий ешелон влади, як бюрократія.

Таким чином, виховання еліти - важлива суспільна задача. Навчання господарському управлінню (менеджменту) створює 130

умови для підготовки людей, які здатні зайняти в державі ви­сокі політичні посади. Це передача знань, досвіду аналізувати ситуації, розвиток управлінських навичок, виховання відпові­дальності, навчання різноманітним стилям управління.

Лідер повинен вміти, як говорив У.Черчілль, добувати ко­ристь із самих невигідних ситуацій. Особливе мистецтво ліде­ра - перетворювати в союзників прихованих і навіть явних супротивників.

Наш час і наша країна гостро потребують нового покоління лідерів із стратегічним мисленням, неординарним баченням си­туації, впевненістю в успіх. Поєднання об’єктивних сил, політич­них обставин, суспільних традицій політичної дійсності утворює лідера, але тільки при особливому його складі, інакше він зали­шиться службовцем, керівником хоч і високопоставленим.

Питання для самоконтролю

1. Як Ви розумієте поняття "еліта", "лідер", "лідерство"?

2. Які види еліт Ви знаєте?

3. Коли і ким був введений в обіг термін “еліта"?

4.

5. Які види еліт виділив В. Каретто?

6. Яка відмінність між "відкритою" і "закритою" елітами?

7. Які ознаки політичного лідерства?

8. Як класифікуються політичні лідери?

Рекомендована література

1. Лазоренко О.В., Лазаренко О.О. Теорія політології. - K., 1996.

2. Мальцев BA. Основы политологии. - M., 1997.

3. Михельс Р. Рабочие вожди пролетарского происхождения //Ди­алог. - 1990. - №8.

4. Бебик В. Еліта, елітарність, лідерство //Віче ~ 1993. - Липень.

5. Блондель Ж. Политическое лидерство. - M., 1992.

6. Скуратовский В. Историческая ритмика украинской элиты // Политическая мысль. - 1994. - №3.

7. Федоров А. Нарциссизм посткоммунистической украинской эли­ты. //Политическая мысль. - 1994. - №3.

8. Бекешкина И. Есть ли в Украине общенациональные лидеры? // Политическая мысль. - 1994. - №3.

9. Похило І. Лідерство // Політологічні читання. - 1994. - № 1.

10. Чешкова С. Політична еліта і демократична процедура // Нова політика. - 2001. - № 6.

11. Піча В.М. Хома Н.М. Політологія. Навчальний посібник для сту­дентів вищих закладів освіти. - K., 2002.

ДОДАТОК А

ДОДАТОК Б