3.4. Антарктичне польове забезпечення

Встановлення спеціальної правової конструкції направлення працівників для виконання робіт на антарктичній станції «Академік Вернадський» було зумовлене прагненням правотворчих органів встановити такі особливості правового регулювання трудових відносин, яке б в повній мірі задовольняли потреби сторін відповідних суспільних відносин.

Зазначена Постанова, по-перше, встановлює право роботодавців спрямовувати працівників для виконання робіт на антарктичну станцію «Академік Вернадський». Сформулювавши таку спеціальну правову підставу направлення працівників для виконання робіт в іншу місцевість, Кабінет Міністрів звільнив роботодавця від обов'язку дотримувати правила ст. 32 КЗпП, що допускає таке направлення лише в порядку переведення працівників, що спричиняє необхідність отримання згоди працівників на переведення. По-друге, Постановою встановлене право працівників, які направлені для виконання робіт на антарктичну станцію, на компенсації.

За своїм змістом, спеціальна правова конструкція, сформульована в Постанові, має схожість з низкою інших правових конструкцій, що надають роботодавцям право направляти працівників для виконання робіт в іншу місцевість. Це, передусім, – правова конструкція робіт, що виконуються вахтовим методом і польових робіт. Необхідно враховувати, що між такими правовими конструкціями існує принаймні одна змістовна відмінність – для виконання робіт вахтовим методом і в польових умовах або спеціально приймаються з такою умовою працівники, або перехід на такі умови роботи повинен кваліфікуватися як зміна істотних умов праці. Направлення же для виконання робіт на антарктичну станцію не може кваліфікуватися таким чином.

Та обставина, що мета, з якою видана Постанова, в принципі, заслуговує схвалення, не перешкоджає критичній оцінці окремих його правових приписів. В основному це відноситься до приписів, що формулює право і обсяг права працівників на компенсації в зв'язку з направленням і роботою на антарктичній станції. Так, абзац другий п. 1 Постанови передбачає, що працівники, направлені для виконання роботи на антарктичній станції, мають право на відшкодування витрат з проїзду до станції і назад, «добових витрат» і інших витрат. Відшкодування таких витрат здійснюється в порядку, встановленому законодавством про відрядження.

Необхідно підкреслити, що посилання до законодавства про відрядження не має на меті визнання відносин, що розглядаються, такими, що підпадають під дію ст. 120 КЗпП, тобто кваліфікацію їх як відносин щодо направлення працівників у відрядження. Таке посилання встановлене лише з метою досягнення стислості викладу правових приписів Постанови.

Крім того, п. 2 Постанови формулює право працівників на отримання «антарктичного польового забезпечення». Та обставина, що, встановлюючи право працівників на отримання добових і польового антарктичного забезпечення, правотворчий орган не вирішує питання про те, чи зберігається право на отримання добових за час, протягом якого працівники отримують польове забезпечення, істотно утрудняє застосування приписів Постанови.

На нашу думку, зміст Постанови свідчить про те, що питання про склад компенсаційних виплат, право на отримання яких мають направлені на антарктичну станцію працівники, необхідно вирішувати таким чином.

Однак, на нашу думку, немає достатніх підстав для висновку про те, що право на отримання добових зберігається і за час знаходження на антарктичній станції. П.2 Постанови передбачає, що працівники за час знаходження на антарктичній станції мають право на отримання такої компенсаційної виплати як польове антарктичне забезпечення. Розмір цієї виплати визначений як розмір добових «за час службових відряджень в межах України, збільшений в 12 раз за кожний день знаходження на станції «Академік Вернадський». Передбачено також застосування підвищуючого коефіцієнта 1,6 для визначення розміру польового антарктичного забезпечення працівникам, що залишилися для виконання робіт на другий термін (абзац другий п. 2 Постанови), і збільшення розміру польового забезпечення на 20 процентів для працівників, які виконують роботи в «умовах відриву від антарктичної станції». Крім того, Постановою визначене призначення польового антарктичного забезпечення як «компенсації за екстремальні умови роботи за Полярним колом». Таке докладне регулювання відносин щодо польового антарктичного забезпечення поряд з недостатньо чітким зазначенням абзацу другого п.

Визначення такого моменту треба проводити з урахуванням правових приписів постанови Кабінету Міністрів «Про норми відшкодування витрат при службових відрядженнях в межах України і за кордон», Інструкцією про службові відрядження в межах України і за кордон. Названими нормативно-правовими актами встановлено, що добові виплачуються за кожну добу знаходження в дорозі, причому день від'їзду і день приїзду оплачуються як повні доби. За таких умов слід зробити висновок про те, що право на отримання антарктичного польового забезпечення виникає у працівників з нуля годин доби, наступної за днем приїзду на станцію. Одночасно припиняється і право на отримання добових.

Визначення розміру антарктичного польового забезпечення в п. 2 Постанови як результату множення розміру добових, встановлених для відряджень в межах України, і коефіцієнта 12, а також встановлення підвищених розмірів добових для працівників, що залишилися на станції на другий термін (на коефіцієнт 1,6), і що виконують роботи за межами станції (на 20 процентів), на наш погляд, не є перешкодою для підвищення розмірів такої виплати в колективному договорі.

Практично таке підвищення може здійснюватися двома шляхами. По-перше, колективним договором може бути встановлене право працівників на отримання підвищеного розміру добових при відрядженнях в межах України. Оскільки для визначення розміру антарктичного польового забезпечення за основу приймається розмір добових, у відповідних випадках працівники дістануть право на отримання виплати, обчисленої як добуток встановленого в колективному договорі розміру добових в межах України на коефіцієнт 12.

Крім того, сторони колективного договору не позбавлені права встановити в колективному договорі і більший коефіцієнт, ніж це передбачене Постановою.

Викладене свідчить про недостатню чіткість правових приписів, включених до Постанови, і про необхідність внесення в них змін. Однак оскільки задачею галузевої юридичної науки є не тільки розробка пропозицій з вдосконалення законодавства щодо юридичної техніки, а і обгрунтування напрямів розвитку законодавства, було б недостатнім запропонувати внести в Постанову такі зміни, якими була б внесена формальна визначеність в правові приписи Постанови.

Недостатність таких пропозицій викликана тим, що Постанова формулює не цілком обгрунтовані приписи. Визначення антарктичного польового забезпечення як «компенсації за екстремальні умови роботи за Полярним колом» суперечить прийнятому уявленню про призначення компенсацій як відшкодування витрат працівників, понесених в зв'язку з виконанням ними трудових обов'язків. Найбільш простим способом розв'язання питання було б внесення змін у визначення антарктичного польового забезпечення. Однак при розробці такого визначення виникли б ускладнення, пов'язані з тим, що за час знаходження на антарктичній станції працівники практично позбавлені можливості нести додаткові витрати, які могли б бути визнані такими, що підлягають відшкодуванню шляхом виплати компенсації.

Крім того, за своїм змістом (як таке, що має підставою екстремальні умови роботи) антарктичне польове забезпечення підпадає під визначення заробітної плати, оскільки ст. 94 КЗпП при визначенні розміру заробітної плати приписує враховувати і умови виконання робіт. На наш погляд, було б правильним внесення в Постанову таких змін, якими б антарктичне польове забезпечення було б визнане надбавкою до заробітної плати, тим більше, що законодавець в черзі випадків йде таким шляхом, встановлюючи, наприклад, надбавки до заробітної плати працівників, що виконують трудові обов'язки в гірських районах, що обгрунтовано схвалюється в науці [89, с. 165-166].

Встановлення соціально-економічно обгрунтованого правового регулювання відносин щодо направлення працівників на антарктичну станцію «Академік Вернадський» передбачає більш широке використання досвіду правового регулювання, що вже існує. Так, в низці випадків правотворчі органи встановлюють право працівників на отримання від роботодавця замість добових безкоштовного харчування. Це робиться в тих випадках, коли працівник фактично позбавлений можливості самостійно придбавати таке харчування, зокрема, – на суднах морського, річкового транспорту, авіаційних суднах. Оскільки антарктична станція є практично вахтовим селищем, працівники дійсно позбавлені можливості придбавати харчування поза станцією. На нашу думку, до Постанови треба включити правовий припис такого змісту, передбачити право працівників на отримання від роботодавця харчування замість добових, встановити мінімальний розмір сум, що направляються на харчування, і право сторін колективного договору підвищувати такий мінімальний розмір своєю угодою.