Діалогічна епістемологія

У європейській і американській науці бахтінську наукову спадщину активно вивчають і використовують у різних конкретнонаукових сферах, проте найбільш послідовно і повно ідеї діалогічної філософії, на мою думку, реалізовані у психологічних і міждисциплінарних (комунікативістика, комунікативна лінгвістика) підходах.

Видається, що до найважливіших здобутків варто віднести здійснену П. Лінеллом (P. Linell) теоретико-методологічну роботу із систематизації принципів діалогізму. Діалогізм - за П. Лінеллем - це епістемологічний теоретичний каркас, у контексті якого розпочато спроби діалогічно осмислити дії та мислення людини, комунікацію і мову (тут і далі ідеї автора відтворені за текстом лекції, прочитаної ним улітку 2005 р. у ряді європейських університетів [30]). У рамках так трактованого діалогізму найважливішою умовою (condition) існування людини постає діалогічність (dialogicality), що розуміється як екзистенційна взаємозалежність людей. На думку автора, поняття діалогізм має бути позбавлене будь-яких метафізичних або ідеалістичних змістовних відтінків - описові й поясненню підлягають дії людей і мова у реальному повсякденному (mundane) житті. Діалогічна активність опосередкована мовою або іншою семіотичною системою, тому застосовність діалогічної епістемології обмежена цариною семіотики; таке обмеження автор пов'язує з уявленнями про те, що в структурі взаємодії людини і світу беруть участь медіатори до-поняттєвого, а виходить, до- семіотичного характеру. Лінелл виділяє ряд основних діалогічних принципів - наведемо їх.

1. Інтеракціонізм. Комунікація і пізнання (cognition) завжди містять у собі інтеракції з іншими. На відміну від комунікації в мисленні відбуваються інтеракції не тільки між людьми, але і з «когнітивними артефактами» - наприклад, з письмовим текстом, комп'ютерним інтерфейсом тощо.

2. Контекстуалізм. Дискурс і його контекст взаємозалежні.

Основні класи контекстуальних феноменів: ситуативні, текстові конотації, знання партнерів про типи можливих дій і про референції, біографія їхнього спілкування, культурне знання (мова, енциклопедичні відомості та ін.).

3. Комунікативний конструкціонізм. Значення дискурсів і текстів формуються в процесі сенсоутворення, що є частиною лінгвістичного, мисленнєвого і комунікативного процесів. Комунікативне конструювання передбачає інтеракції з іншими. Знання сконструйоване в соціумі, зокрема й знання про типи комунікативної активності і комунікативних жанрів.

4. Семіотична медіація. Етимологічний зміст терміна діалог (гр. dialogos - в і через слово) визначає «третього» учасника спілкування - семіотичну систему. Водночас як такий медіатор можуть бути розглянуті не тільки мовні системи, але й, наприклад, соціальні уявлення про що-небудь.

5. Подвійна діалогічність. У конкретному діалозі співрозмовники спілкуються не тільки один з одним, але і з різного роду «третіми учасниками»; діалог варто розглядати не тільки всередині соціокультурних традицій, але і з ними самими. Частіше про подвійну діалогічність говорять стосовно літературних текстів, інших творів мистецтв і підручників, вказуюючи на можливість аналізувати діалогічні відносини і всередині тексту, і між текстами (та їх авторами).

У рамках діалогізму термін «діалог» наділений двоїстим змістом: це і конкретне мовне спілкування (talk-in-interaction), і модель, метафора (або метонімія) людського мислення і комунікації взагалі. Діалогічна епістемологія - це теорія світу, наповненого значеннями, ідеями, комунікативними процесами і значимими (meaningful) діями.

Окрім основних діалогічних принципів, розглядаються й окремі нюанси діалогізму. Зокрема, Лінелл вважає, що в діалогізмі є актуальним соціальний конструкціонізм (але не індивідуальний конструктивізм кантівської традиції, як, зокрема, у Ж. Піаже), у сполученні його чотирьох складових: інтраперсональної, інтерперсональної, минулої (past), соціально- історичної.

Також важлива «орієнтованість на Іншого» (Other-orientedness), яку складають інтерсуб'єктність та іншість (alterity). Для змістовного спілкування необхідна інтерсуб'єктність певного рівня (загальні для партнерів знання, норми і т. п.). Іншість (alterity) - друга умова спілкування - це діалогічні напруги і розходження між партнерами, традиціями, кордони між суспільствами, знаннями, нормами, очікуваннями тощо. Комунікація спрямована у бік спільного (поділюваного) знання, але вона не матиме сенсу, якщо в ній немає розходжень і асиметрії знань.

Важливою характеристикою діалогізму названа його динаміка - поява, походження, розвиток. Генетична перспектива діалогізму включає філогенез, онтогенез, соціокультурний генез, мікрогенез (конкретної ситуації). Фактично, і на рівні мови, і на рівні висловлювання (utterance) можна спостерігати як стабільність,так і зміни.Комунікативні здібності індивідів у діалогізмі треба розуміти як потенціали і чутливості (vulnerabilities). Значення і розуміння - центральні поняття діалогічного підходу до світу; сенсоутворення (sense-making) - у принципі нескінченний процес, значення ніколи не є остаточним; розуміння завжди часткове і фрагментарне, діалогічно конституйоване і лише почасти поділяється партнерами.

2.1.4.

<< | >>

↑

Источник: Гуманістичні орієнтири в методології психологічної науки: Монографія / За ред. Г.О. Балла. Автори: Балл Г.О., Мєдінцев В.О., Нікуленко О.О., Російчук Т.А. - К.: Вид-во «Педагогічна думка»,2007. - 98 с.. 2007

Еще по теме Діалогічна епістемологія:

- Общая психология -