Теорія «Dialogical Self»

У західній психології ідеї діалогізму дістали визнання й розвитку завдяки перекладам творів Л. Виготського і М. Бахтіна (згадують ще праці Е. Левінаса, П. Рікера та інших). Одним з центральних у психологічних працях діалогічного напрямку після опублікування книги Г.

- «діалогічна самість»; нижче - DS). У своїй інтерпретації бахтінської спадщини автори запропонували три визначення DS: (1) його утворюють кілька Я-позицій (I-positions); Я залежно від ситуації може займати будь-яку з наявних позицій; (2) кожна Я-позиція займає обмежену уявлювану просторово-часову царину, володіючи унікальним психологічним змістом, який походить від унікального досвіду діалогів з голосами власних значимих «інших»; (3) DS є соціальним внаслідок того, що уявлювані Я-позиції перебувають в діалогах одна з одною [23]. Пізніше, внаслідок уточнення й розширення цих трьох тверджень, характеристика DS набула наступного вигляду: (1а) DS складене з множини голосів, кожний з яких спроможний сформувати свою оцінну систему щодо минулого, сьогодення і майбутнього; (2а) різні голоси з їх оцінними системами розташовані на декларативному рівні функціонування DS, і вся ця система зазнає впливи латентного джерела мотивів; (3а) різні голоси, формуючи свої оцінні системи в межах своїх перспектив, діалогічним способом обмінюються інформацією. У комплексному, наративно структурованому DS узагальнюється діалог усіх внутрішніх голосів [28].

У контексті наведених принципів постає погляд на організацію і функціонування DS як на своєрідний соціум, у якому існують заперечення, згоди, розбіжності, переговори, об'єднання і т. д. [27]. Тобто, і суспільство, і DS існують у поліфонії консонансних і дисонансних голосів. І в першому, і в другому існують умови для інтерсуб'єктного обміну, а також соціальне домінування і підпорядкування.

Свою теорію автор розташовує «на межі між Джеймсом і Бахтіним» переформулювавши джеймсівське розуміння співвідношення I - Me (Я як суб'єкт - Я як об'єкт) у термінах бахтінського поліфонічного роману. Зокрема, DS одночасно володіє (incorporates) і безперервністю, і переривчастістю. Різноманіття взаємин між різними позиціями в межах одного DS складають певний репертуар. Розходження, конфлікти, опозиції в рамках цього репертуару є проявами переривчастості DS. Але навіть якщо позиції виявляють радикальні розходження та в моменти, коли вони справляють враження незв'язної сукупності фрагментів, - навіть тоді вони синхронічно і діахронічно об'єднані одним безперервним Я (тут і далі за [25]). Що ж до змісту поняття «репертуар», то його запропоновано розглядати складеним із внутрішньої та зовнішньої сфер. У внутрішній сфері розташовані позиції, пов'язані з Я індивіда (наприклад, «Я як батько», «Я як шанувальник музики»). До зовнішньої сфери віднесені позиції, пов'язані з людьми або об'єктами, які індивід вважає своїми: «мій друг», «моя країна» тощо. Кордони між цими сферами відкриті, хоча ступінь відкритості може бути різною в різних людей, а також в однієї людини в різні моменти її життя. Багато позицій можуть знаходитися далеко на периферії обрію DS, так що індивід може навіть не підозрювати про їхнє існування. Рух позицій та їхніх матеріальних зв'язків залежні від культурних змін. Є можливими реорганізація (зокрема, консультативна чи терапевтична) позиційного репертуару індивіда (інновація DS) і конструювання «діалогічного простору». Для дослідження репертуару позицій Г. Германсом був розроблений метод PPR (Personal Position Repertoire).

Я-позиція, вказує Германс, може бути розглянута як частина і внутрішньої, і зовнішньої («інший Я») сфери DS. Основне питання самоідентифікації - «Хто я?» - у контексті теорії DS може бути переформульоване у два питання: «Хто я стосовно до інших?» і «Ким є інші стосовно до мене?». Відповідно, можливі два шляхи дослідження: перший - залежність саморозуміння від відносин з іншими людьми; другий - розуміння іншого частково є розумінням його як «іншого Я».

Що стосується практики, то серед психотерапевтичних методів, пов'язаних з концептуалізацією DS, насамперед варто відзначити два, розроблені самим Г. Германсом або під його керівництвом: Personal Position Repertoire (PPR-Method) і Self-Confrontation Method. Процедури першого з них дозволяють виявити зміст і організацію репертуарів персональних позицій DS клієнта. Змістом репертуару названий перелік з'ясованих у ході процедури внутрішніх позицій клієнта (наприклад, Я як мати, Я як честолюбний працівник) і зовнішніх позицій (наприклад, мої батьки, мої діти, мої друзі). Цей перелік позицій терапевт складає разом з респондентом. Для вивчення організації репертуару запропоновано використовувати матрицю, у якій рядки відбивають внутрішні позиції,а стовпчики - зовнішні. Клієнтові пропонують за 5-бальною шкалою оцінити, якою мірою для нього кожна з внутрішніх позицій є значущою стосовно кожної із зовнішніх [26]. Відомості про клієнта, отримані методом PPR, далі можуть бути використані як вихідний матеріал для реалізації другого методу. У рамках процедур Self-Confrontation Method [29] клієнт повинний поперемінно займати позиції самоспостерігача і партнера психолога. Перша - оцінна - частина процедури полягає у з'ясуванні змісту і структури оцінної системи клієнта. У другій частині зміст і структуру оцінної системи піддають коригуванню спільно клієнт і психолог.

2.1.3.