Класифікація ознак духовності та особливості їхніх проявів у поведінці

Зважаючи на багатогранність, складність самого явища духовності, а внаслідок цього і труднощі у її діагностуванні, зокрема у визначенні рівнів розвитку, у розпізнаванні особливостей проявів, ми виокремили систему взаємопов’язаних системних ознак, які можуть слугувати кри- теріями духовності.

І група. Ставлення до інших:

- стійка потреба й здатність слухати й чути іншого, що виявляється у щирій зацікавленості питаннями, які хвилюють іншу людину;

- почуття міри і такту у спілкуванні з іншими, у будь-яких діяннях людини, що певним чином проектується на навколишніх, їх на- строї тощо.

- готовність безкорисливо допомагати іншим, схильність до доб- рочинності;

- чуйне, турботливе ставлення до слабких, незахищених людей із фізичними вадами, повага до їх людської гідності;

- відсутність звички до надміру критичного ставлення до інших (критиканство), що поєднується з поблажливим ставленням до себе;

- бажання й уміння бачити в іншій людині позитивні риси її осо- бистості, поважати її людську гідність;

- почуття вдячності та його реальні вияви у ставленнях до навко- лишніх.

ІІ група. Ставлення до себе:

- постійна потреба у подоланні в собі негативних рис, конкретні дії, спрямовані на самовдосконалення як умову самореалізації;

- здатність щиро визнавати власні помилки, переживати почуття провини за свої негідні вчинки;

- почуття самоповаги, власної гідності як умови відповідальності;

- гармонійне поєднання екстернального та інтернального локусу контролю;

- турбота про своє фізичне та психічне здоров’я як умову досяг- нення особисто привабливих та суспільно життєво важливих цілей. ІІІ група. Ставлення до доленосних громадянських цінностей,

людських стосунків, праці та інших явищ суспільного життя:

- глибокі, стійкі патріотичні почуття, дієва настроєність на реальні справи, у яких реалізується громадянський обов’язок;

- повага патріотичних почуттів представників інших етно-націо- нальних спільнот, їх мови, традицій, культури;

- усвідомлення мови як неоціненного скарбу (немає мови — немає народу, нації), основи національної ідентичності та національної культури;

- розвинене соціальне мислення; власні погляди на політичні пи- тання, питання історії, різні суспільні явища; непідвладність сто- роннім хибним впливам;

- переконаність у святості сімейних і родинних зв’язків, традицій, батьківської та синівської прив’язаності й поваги, любові, турбо- ти, підтримки, реальної допомоги батькам, особливо на схилі їх літ;

- усвідомлення життєдайної, перетворювальної сили щоденної праці як умови самоствердження та самореалізації людини, її психічного, особистісного розвитку, як засобу творення добра;

- повага до суспільних норм, їх строге дотримання.

- яскраво виражена, пристрасна потреба у справедливості; реальні дії з метою утвердження правди як стосовно інших, так і самого себе;

- толерантність, готовність поступитися — якщо це не є безприн- ципністю;

- категоричний осуд таких рис як підлабузництво, хитрість, брех- ня, лестощі, лінощі, байдужість, споживацтво, пихатість;

- негативне ставлення до настирливого нав’язування власних по- глядів, думок, оцінок іншим людям;

- відраза до брутальності, лихослів’я;

- негативна оцінка прагнень до накопичення, надмірного матері- ального збагачення будь-якою ціною, користолюбства, здирни- цтва. V група. Ставлення до віри у вищу ідею, усвідомлення сенсу

життя:

- віра у вищу ідею, велич душі людської, духу, усього, що сотвори- ла людина упродовж життя;

- потреба за допомогою власної діяльності, конкретних учинків долучатися до небуденних, важливих, а то й величних справ;

- віра у Бога-творця, безсмертя людської душі, що поєднується з моральністю людини і спонукає її до постійного самовдоскона- лення, звільнення від скверни, негідних учинків як необхідної умови творення добра, служіння людям, Вітчизні і досягнення завдяки цьому відчуття повноти щастя, сенсу життя;

- психологічна готовність до вияву вдячності, прощення, покаяння.

Із запропонованих ознак духовності видно, що вони характеризу- ють людину, що досягла достатньо високого рівня особистісного розви- тку. Це так. Однак, будь-які, навіть найскладніші утворення в структурі особистості, зокрема в структурі її свідомості та самосвідомості, мають свою передісторію. Сказане можна проілюструвати за допомогою та- кого, приміром, утворення як моральні переконання. Відомо, що вони притаманні лише особистості, моральна свідомість та самосвідомість якої досягли високого рівня розвитку. Як показали наші дослідження [10], моральні переконання, як правило, виникають у ранньому юнаць- кому віці. Однак, початкові етапи становлення моральних переконань сягають раннього дитинства.

Аналогічне міркування доречне стосовно духовності: у генетичному плані духовне становлення дорослої людини своїм корінням сягає ран- нього дитинства. Хіба не із зворушливої, емоційно багатої, веселково

багатобарвної любові дитини до батьків, рідних, прив’язаності до рідної домівки, із відчуття краси рідного довкілля виростають у майбутньому високі, ніким нездоланні, дієві почуття патріотизму, відповідальності за долю народу, нації, Вітчизни? Хіба не в ранньому віці — коли дитина з молоком матері у супроводі з колисковою вбирає чарівні звуки рід- ного слова, — закладаються основи шанобливого ставлення до рідної мови на все життя, розуміння великої, незнищенної сили мови рідного народу?

Подібні риторичні запитання можна ставити стосовно будь-чого, що складає систему духовних цінностей особистості. І кожного разу пере- конуватимемось у беззаперечній істинності філософського вислову: все розпочинається з дитинства.

Уже в ранньому дитинстві маленька людина здатна відчувати й за- хоплюватись красою всього, що оточує її: співом пташок, різнобарв’ям й ароматом квітів, дивовижною й незбагненною красою зоряного неба, життєдайною силою сонечка, чарівністю місячної ночі, про що їй лагід- но співає матуся у колисковій…

Минатимуть роки, і виховані у любові, красі, злагоді, щирості, вза- ємоповазі, у любові до всього рідного й повазі до чужого, наші діти з кожним роком все глибше усвідомлюватимуть, переконуватимуться, що сенс життя людського у тому, аби творити добро, боротися за ща- стя — своє і усіх, хто поруч, усіх-усіх, у кого спільна матінка-земля, одна-єдина на цілім світі Батьківщина, якій наймення Україна. За неї, за її щасливу долю вони не лише молитимуться Богу, але й робити- муть все для того, щоб якомога повніше розкрилися й зреалізувалися їхні потенційні, Богом подаровані і примножені у щоденній наполег- ливій праці над собою, ще не розкриті та явні можливості, здатності, таланти.