<<
>>

Відірвання інтелігенції від народу в Україні.

Відірвання української інтелігенції від свого українського народу, а тим і від своєї віковічної ду­хової культури, розпач а лося в Україні дуже рано. Уже за литовського часу, від 1386-го року, коли ли­товський король Ягайло поєднав Литву з Польщею, вже з того часу розпочалося насильне запроваджен­ня Католицтва в Україні-Русі.

Ягайло запровадив закона, що державні посади займають тільки като­лики, — і помалу, але невпинно, українська інтелі­генція кидає свою віковічну Православну Віру й приймає Віру католицьку, приймає з причин кар’є­ри. Цей процес утрати своєї інтелігенції (князів, бояр, дідичів і т. ін.) з часом сильно побільшили унія Люблинська 1569-го року, коли Україну силою „поєднали” з Польщею, та унія Берестейська 1596 року, унія так само насильна, що постановила по­єднати нас релігійно з зовсім чужим Римом.

Друга частина української інтелігенції ні за що не хотіла приймати Католицтва, — і по 1386-му році стала втікати в Московію... І багато-багато втекло її туди!...

Ось оці унії, що пхнули українську інтелігенцію в Католицтво, цілком відірвали її від українського на­роду, а тим самим і від єдиної української народньої православної культури. І народ позостався зо свдєю власною культурою сам.

З бігом часу і позостала українська православ­на інтелігенція також відірвалася від свого народу, і стала сильно хилитися до Росії. Сильну русифіка­цію України розпочав ще цар Петро 1 (| 1725), і цей процес не вгавав і не вгаває аж до наших часів: українська інтелігенція ще з XVIII ст. легко прий­няла російську мову, позаповнювала російські шко­ли, сприйняла до свого дому російську обстанову й російський спосіб життя, і т. ін. 1 цим українська інтелігенція сильно відривалася від віковічної куль­тури свого народу, і в Україні створилося дві куль­турі: віковічна народня „мужицька” і чужа їй „пан­ська” чи інтелігентська.

Народ український безумовно мав свою високо- чеснотну культуру, а інтелігенція й міщани погор- джували нею і звали „мужицькою”.

А з першої половини XIX віку, коли в Росії по­явився сильний руїнний соціялістичний рух, який усе ширшав і міцнішав, українська інтелігенція з го­ловою поєдналася з російською інтелігенцією і прий­няла її ідеологію, сильно пориваючи зо своїм наро­дом, цебто зо своєю народньою віковічною культу­рою. Російська інтелігенція ще з середини XVIII віку покинула свою Церкву, — це саме по-рабському ро­била й інтелігенція українська, тим відкидаючись від самої душі української народньої культури, — Цер­кви.

Але український народ, як окрема нація, хоч і творить свою інтелігенцію, проте л©зостався зо сво­єю в ласкою віковічною культурою, в основі своїй християнською. Український народ довгі віки мав і має свою власну культуру, і всі віки його страшні окупанти: татари, Литва, Польща і Московія-Росія сильно накидають йому свою, українському наро­дові чужу культуру.., Таким чином твориться і діється насильна жорстока трагедія знищення віко­вічної української православної народньої культу­ри...

3.

<< | >>
Источник: Іларіон, митрополит. Дохристиянські вірування українського народу: Іег. реліг. моноір. К.: АТ «Обереги»,1992. 424 с.. 1992

Еще по теме Відірвання інтелігенції від народу в Україні.:

  1. На початку ХХ ст. соціально-політична думка в Украї­ні відображала перехід українського національно-визвольного руху від стадії культурного українофільства і просвітництва до організованого просвітництва народу і активізації боротьби за визволення народу з-під гніту поміщиків та капіталістів.
  2. Політична система в Україні — той необхідний меха­нізм, за допомогою якого і здійснюється повновладдя та сувере­нітет народу.
  3. 16. Відмова від захисника
  4. Мифологический сценарий: народ как культурный герой.
  5. 3. Методи розрахунку прибутку від реалізації.
  6. § 3. Государственная власть и народ
  7. § 3. Советская Конституция — творчество народа
  8. Взаємовідносини між виборцями та обраними представниками народу
  9. 20. Філософія Нового Часу: від антропоцентризму до наукоцентризму
  10. Клерикалізм як політичний,напрямок (від лат. clericalis — церковний) склався у ХІХ ст.
  11. Від аналізу до синтезу: визначення смислу
  12. 43.Цінові стратегії залежно від цілей фірми на зовнішньому ринку
  13. 48. Непосредственное правотворчество народа. Референдум как правовой институт.
  14. Глава IV. Общественный строй СССР—воплоще­ние суверенитета советского народа
  15. Основные правовые семьи народов мира
  16. Между «народом» и «историей»: проблема народности