Захворюваність і поширеність

Рак підшлункової залози (РПЗ) є десятим у списку найбільш розповсюджених пухлинних захворювань (після раку легені, товстої кишки, молочної залози, передміхуро­вої залози і т.і.) і обумовлює 5% усіх смертей, викликаних раком.

Статистичні дані свідчать про неухильний ріст захворю­ваності і смертності від цього захворювання.

Рак підшлункової залози — одна з невирішених проблем сучасної медицини, особливо це стосується населення роз­винених країн.

З одного боку, ця солідна пухлина відрізняється низькою чутливістю до хіміопроменевої терапії, з іншого боку, топо- графо-анатомічні особливості підшлункової залози, схильність до мультицентричного росту і віддаленого мета­стазування визначають поширеність пухлинного процесу вже в ранніх стадіях, при відносно невеликих розмірах пухлини.

Крім того, тривалий прихований перебіг захворювання, неспецифічні клінічні прояви, схожі з клінікою хронічного панкреатиту, обмежені можливості морфологічної верифі­кації — є причинами пізньої діагностики в більшості ви­падків. За даними D.G.Haller, у 40% хворих на РПЗ до моменту встановлення діагнозу уже існує місцеворозпов- сюджений процес, і лише менш, ніж у 20% випадків він обмежений капсулою підшлункової залози. Ранні форми РПЗ (Тіа — менше 2 см і Tib — 2-4 см у діаметрі) діагностуються усього в 3,8% випадків.

Протокова аденокарцинома ПЗ входить до десятки най­частіших причин смерті від онкологічних захворювань у країнах Західної Європи й Америки: 40 тис. померлих за рік у Європі і ЗО тис. — у США. Ріст захворюваності на рак ПЗ відзначається у всіх країнах, де має місце так званий «західний тип» життя і висока середня тривалість життя населення.

РПЗ є пухлиною біліопанкреатодуоденальної зони, яка зустрічається найчастіше — 63-86%. При цьому 62-72% новоутворень припадає на головку ПЗ, тіло і хвіст уража­ються в 20-24% випадків, дифузне ураження зустрічається в 4-6% хворих.

В Україні показник захворюваності на РПЗ дорівнює 8,2 на 100000 населення. У структурі онкологічних захворювань рак ПЗ займає 9-е місце, а серед пухлин шлунково-кишко­вого тракту знаходиться на 3-му місці (після раку шлунка і товстої кишки).

Через часту неможливість діагностувати РПЗ у почат­ковій стадії, а також недостатню ефективність сучасної терапії, рівень захворюваності РПЗ фактично дорівнює рівню смертності. Несприятливим моментом є виражена схильність РПЗ до ранньої судинної і лімфогенної дисемінації. У ба­гатьох випадках субклінічне метастазування в печінку має місце уже на момент установлення діагнозу, незважаючи на те, що навіть за допомогою сучасних методів візуалізуючих досліджень патологія не виявляється.

Таким чином, оскільки перспективних методів скринінгу з метою виявлення ранніх форм РПЗ немає і не передба­чається, актуальною залишається проблема лікування роз­повсюджених і метастатичних форм цього захворювання.