Політична соціалізація

В соціології і політології існують найрізноманітніші визначення політичної соціалізації. Соціолог Василь Щегорцев відзначає, що політична соціалізація — це своєрідне введення лю­дини до соціально-політичного середовища, залучення її до сис­теми функціонуючих політичних орієнтацій, традицій, навичок та явищ, внаслідок яких формуються політична свідомість та політична культура особи.

Проблема політичної соціалізації особи ставить питання: як і чому особа включається у політичне життя, які фактори, а голо­вне — результати включення особистості у політичне життя? Але ці питання вирішуються досить просто: залучення особи до полі­тики реалізується шляхом її участі у політичному процесі, соціа­льно-класовими факторами (соціальним походженням індивіда, його становищем у соціально-класовій структурі суспільства та ін.). Однак у процесі залучення людини до політики можна, не заперечуючи значення соціального середовища, орієнтуватися здебільшого на соціально-психологічне пояснення механізмів за­лучення людини до політики.

Існують політико-психологічні концепції політичної соціалі­зації особи, які передбачають поведінки та науковий підходи. Процес політичної соціалізації особи базується і на психологічній основі пошуку підсвідомих, ірраціональних механізмів (концеп­ції Еріха Фромма, Герберта Маркузе, Вільгельма Рейха, Гарольда Ласуелла, Андре Адлера та ін.). Кожний напрямок здійснення політичної соціалізації особи допускає визначення її механізмів, але недоцільно абсолютизувати їх тому, що сам процес політич­ної соціалізації особи багатомірний, протікає на різноманітних рівнях.

Соціальна обумовленість залучення особи до політики допус­кає розмежування політичних, неполітичних факторів процесу політичної соціалізації особи. Характер і тип державного устрою, політичний режим, політичні інститути, політичні партії та полі­тичні рухи, об’єднання — ось основні політичні фактори процесу політичної соціалізації особи. Сім’я, школа та інші навчальні за­клади, робота, служба, культура, мистецтво, література, засоби масової інформації, національні звичаї та традиції тощо, — все це неполітичні фактори соціалізації особи. Але розмежування фак­торів соціалізації особи на політичні й неполітичні зовсім не но­сить відносного характеру. Адже поділ факторів соціалізації осо­би на політичні та неполітичні фактори процесу політичної соціалізації відбувається у кожному конкретному випадку і, от­же, зовсім не обов’язкова наявність того чи іншого фактора. Справді, за тоталітаризму багато, здавалось би, неполітичних фа­кторів функціонують і впливають саме як політичні.

Стратегія засвоєння механізмів політичної соціалізації увійш­ла до політичних програм консерваторів, лібералів, лівих та пра­вих радикалів, численних політичних партій та суспільно- політичних рухів. I це природно. Тому що політична соціалізація може бути використана як надійний і досить тонкий інструмент політичного контролю, засіб насадження особі потрібних панів­ним верствам політичної мети та цінностей, причому це можливо зробити непомітно для самої людини. Політична соціалізація пе­редбачає формування певної політичної позиції індивіда. До по­нять політичної позиції включаються: емоційне ставлення до по­літичних явищ і процесів, переконаність у політичних явищах, системі політичних цінностей, схильність до політичної діяльно­сті тощо. Політична позиція — явище індивідуальне, дає можли­вість зрозуміти мотиви індивідуальної політичної орієнтації та поведінки особи. Політична позиція не піддається безпосеред­ньому сприйманню: вона бачиться тільки ззовні і проявляється то чітко, то розпливчасто тощо. Про політичну позицію людини су­дять по тому, що вона робить, що говорить, яка її політична по­ведінка. Політична соціалізація особи залежить від її (особистос­ті) місця в соціальній структурі, рівня спільної культури, тра­дицій тощо. Велику роль відіграє психічний стан людини.