Політична соціалізація особистості: сутність, інститути, етапи

На різних ступенях свого розвитку політична культура сус­пільства виконує одну з найважливіших своїх функцій - політичну соціалізацію. Інакше кажучи, входження людини до політики, її підготовка та включення у відносини влади.

Політична соціалізація дає змогу особистості орієнтувати­ся в політичному просторі, брати участь у політичній взаємодії.

Процес політичної соціалізації передбачає не лише засвоєн­ня особистістю інформації та вимог з боку політичної системи, та формування лояльності до режиму. В сучасних умовах цей процес повинен втілювати самостійну оцінку особистістю тра­дицій та переконань, усвідомлений вибір моделей поведінки.

Універсальними інститутами політичної соціалізації є родина, система освіти, засоби масової інформації, державні та суспільні організації, окремі політичні події. Завдяки цим інститутам здійснюється залучення людей до домінуючої політичної куль'гу- ри. В різних країнах роль, значення та спрямованість дії даних інститутів політичної соціалізації може сутнісно відрізнятися.

Політична соціалізація має два якісні стани - первісний та вторинний. Різниця між ними - в залежності від віку людини, конкретного політичного досвіду та ступеня самостійності пол­ітичної поведінки й дії.

Первісна соціалізація характеризує початкове (звичайно з трьох-п’яти років) сприйняття людиною політичних категорій. Поступово йде формування вибірково-індивідуального відно­шення людини до явищ політичного життя.

Ті чи інші фігури, пов’язані з владою, постають для неї як образи контакту з політичною системою. Такими фігурами можуть стати, наприклад, президент країни, поліцейський. На основі оцінки їх дії дитина засвоює ту чи іншу модель поведін­ки по відношенню до влади. Таким чином, навчаючись любити чи ненавидіти різні політичні образи, дитина ідеалізує політи­ку. З переходом до надособистого бачення політики, цей етап політичної соціалізації постає як інституалізація її якостей та властивостей.

Вторинний етап постає тоді, коли форми та засоби засвоєння людиною політичної інформації, а також оволодіння спеціалізова­ними ролями в сфері влади здійснюється особистістю незалеж­но від тиску групової свідомості чи політичної ситуації. Вторин­на політична соціалізація також може мати різні рівні. В неї найбільш важливим є здібність людини до самостійної розроб­ки різного роду цінностей, уявлень, переваг.

Таким чином, політична свідомість та політична культура є од­ним з найважливіших складових політичного життя, що визнача­ють його зміст та напрямки розвитку. Кожне суспільство має свої специфічні риси політичної свідомості та політичної культури. Од­нак для проведення детального аналізу можна застосувати "чисті" типи, які узагальнюють політично-культурні якості суспільств за різними критеріями, розподіляють різні рівні політичної свідомості.

Саме аналіз політичної свідомості та політичної культури дає нам змогу зрозуміти, чому окремі соціальні групи і навіть цілі народи ведуть себе по-різному в однакових політичних умовах, по-різному оцінюють одні й ті самі явища політичного життя. У цих феноменах втілюється зв’язок поколінь, вплив традиції. Завдяки ним людина входить до суспільного та пол­ітичного життя, бере участь у суспільній взаємодії.

Курс політології якраз і спрямований па формування у сту­дентів знань про політичне життя, основи політичної впливо­вості та активної громадянської позиції, без чого неможливе ні створення стабільного демократичного суспільства, ні розроб­ка новітньої ідеї українського державотворення.

Питання для самоконтролю

1. Що таке політична культура?

2. З яких елементів складається політична культура?

3. Які типи політичної культури виділили Г. Алмонд та С. Верба?

4. Які функції виконує політична культура?

5. Яка структура політичної культури?

Рекомендована література

1. Основи політології. Курс лекцій /За ред. ιιpoφ. Н.І. Сазонова. -

X., 1993. - С. 311-339.

2. Алмонд ΓΛ., Верба С. Гражданская культура и стабильность демок­

ратии //Полис. - 1992. - № 4.

3. Баталов Э.Я. Политическая культура современного американско­

го общества. - M., 1990. - 256 с.

4. Вебер М. Протестанская этика и дух капитализма / Избр. произв. -

M., 1990. - С. 60-273.

5. Гавриленко І. Чи потрібна державі ідеологія //Віче. - 1996. - №4. -

С. 46-53.

6. Гаджиев К.С. Политическая культура: концептуальний аспект //

Полис. - 1991 - № 6. - С. 22-34.

7. Донченко О. Концепція соціетальної психіки суспільства. Стаття

друга: Соціетальні стани і процеси //Філософія і соціологічна думка. - 1994. - № 3 - 4. - С. 36-73.

8. Фарукшин Μ. X. Политическая культура общества // Соц.-полит.

науки. - 1991. - № 4. - С. 103-112.

9. Щегорцев ВЛ. Политическая культура: модели и реальности. - M., 1990.

10. Основи політології. Стислий словник термінів і понять. - M., 1993.

11. Основи политической науки. Учеб, пособие / Под ред. проф. В. П. Пугачева. - M., 1993.

12. Молчанов М. Політична культура України: радянська чи постра­дянська? //Сучасність. - 1995. - № 10. - С. 59-69.

13. Основи політології (Курс лекцій): Навч. посібник. - X., 1996. - С. 136-150.

14. Політична культура населення України. - K., 1993. - 136 с.

15. Рудакевич О. Політична культура України: руйнація та шляхи відродження //Розбудова держави. - 1995. - № 10. - С. 26-30.

16. Степній О. Ціннісні орієнтації населення в иостсоціалістичну добу // Віче. - 1994. - С. 79-85.

17. Україна і Росія в контексті європейських цінностей //Політична думка. - 1993. - № 1. - С. 38-39.

18. Цимбалгстий Б. Політична культура українців //Сучасність. - 1994. - № З. - С. 94 - 105; № 4. - C* 77-90.