Передракові захворювання шлунка

Цілком обґрунтована думка про те, що рак шлунка «є останньою ланкою довгого ланцюга попередніх йому змін, які можна назвати «передпухлинними чи передраковими» (Л.М.Шабад, 1967). На даний час розрізняють передракові стани слизової шлунка, які за певних умов можуть призве­сти до виникнення злоякісної пухлини (хронічні гастрити, хронічні виразки і поліпи, оперований шлунок і т.і.), і передракові зміни — гістологічно підтверджені зміни слизо­вої, які свідчать про розвиток процесу вбік злоякісного переродження (дисплазії різного ступеня).

Пацієнти, які перенесли раніше операції на шлунку, особ­ливо за Більрот-ІІ, мають підвищений ризик через багато років захворіти на рак шлунка внаслідок змінення складу шлункової флори, підвищеного утворення нітратів і нітритів, дуоденального рефлюксу й ахлоргідрії — які сприяють кан­церогенезу. Частота виникнення пухлини в цій групі дося­гає 20%, а пік захворюваності відзначається через 15- 20 років після резекції шлунка.

Хронічний гастрит складає 50-60% шлункової патології. На думку більшості дослідників частота виникнення раку шлунка у хворих на гіпо-, нормо- і гіперацидні гастрити практично така ж, як і серед усього населення. Тільки тривало існуючий хронічний анацидный гастрит становить реальну небезпеку з частотою малігнізації до 13%.

Досить великий ризик малігнізації при хворобі Менетріє (складчастий гастрит) — від 8 до 40% і перніціозної анемії, що завжди супроводжується атрофічним гастритом і при­зводить до малігнізації в 10-20% випадків.

Дискутабельним залишається питання про злоякісну трансформацію виразок шлунка. Багато дослідників вважа­ють, що на відміну від гострої виразки, хронічна кальозна виразка шлунка, особливо в осіб похилого віку, повинна розглядатися як потенційний передрак, а пацієнти цієї групи повинні знаходитися під динамічним ендоскопічним контролем з обов'язковими повторними морфологічними дослідженнями.

Поліпи складають 5-10% серед доброякісних новоутво­рень шлунка, при цьому чоловіки хворіють у 2-4 рази частіше. Розрізняють одиночні і множинні поліпи, а також тотальний поліпоз шлунка. Частота озлоякісності поліпів коливається в широких межах, від 3% до 60% і, деякою мірою, корелює з їх кількістю. Загальноприйнятою є думка, що хворі з поліпами шлунка повинні бути віднесені до групи підвищеного ризику, особливо це стосується множинних і аденоматозних поліпів, імовірність малігнізації яких досягає 27-38%.

Усі хворі з передраковими захворюваннями шлунка по­винні знаходитися на диспансерному обліку й одержувати планову протирецидивну і патогенетичну терапію. Планові обстеження, які включають обов'язкову фіброгастроскопію з біопсією, проводяться в цій групі пацієнтів не рідше, ніж 1-2 рази на рік.

Ризик виникнення пухлини шлунка збільшують деякі природжені особливості: чоловіча стать, група крові II (А), наявність злоякісних новоутворень (особливо раку шлунка) у родичів, родинні ракові синдроми (спадкоємний неполі- позний рак ободової кишки (синдром Лінча), родинний аденоматозний поліпоз.

Є підстави говорити про генетичну схильність до виник­нення раку шлунка, при наявності якої ризик захворювання збільшується в 2 рази (класичний приклад — нащадки Наполеона Бонапарта, серед яких захворювання виявлялось в усіх поколіннях).

Таким чином, групи підвищеного ризику виникнення злоякісної пухлини шлунка можна сформувати так:

— особи чоловічої статі, котрим більше 50 років, які нерегулярно харчуються, палять і вживають алкоголь,

— особи, родичі яких страждали на злоякісні захворю­вання,

— хворі, які перенесли операції на шлунку або стражда­ють на хронічні, у тому числі передракові, захворювання шлунка (поліпоз, анацидний гастрит, кальозна виразка і т.і.).

Ці пацієнти повинні знаходитися під диспансерним спо­стереженням і регулярно (1-2 рази на рік) піддаватися фіброгастроскопії з морфологічним дослідженням біопсій- ного матеріалу.